гурт Рікошет: п’ятнадцять років віри в рок-н-рол
Під кінець бурхливих 90-х харківська рок-сцена породила чимало гуртів, але далеко не всі вижили до наших днів. Гурт «Рікошет» – один із тих, хто вижив і хто навчився сміятися з моди та глянцю. Їхня історія почалася ще у 1994 році, коли Юрій Фадєєв зібрав компанію однодумців у Харкові. Ніякого псевдогламуру, тільки сирий рок з домішками фанку, важкого драйву, а подекуди й реґі для настрою. Авторські тексти – прямі, чесні, без солодкого пилу. Це був свідомий вибір: чесність понад формат. Фадєєв згадує, як багато хто тоді гнався за модою, «нацепив яскраві штани, модні гітари, замовив супер-апарат по райдеру. А по суті, концерт – ні про що». З «Рікошетом» – інша справа: у них усе по-чесному, без понтів і пафосу.
23–24 серпня 1994 року. Харків, площа Руднєва. Саме тоді «Рікошет» вперше вийшов на сцену – на відкритому майданчику, на фестивальному дійстві просто неба. Цей дебют підтримав місцевий рок-клуб Music People (відомий осередок харківського андеґраунду). Про новонароджений гурт навіть згадала «Городская газета» (№35) – фактично легалізувала їх у міському рок-літописі. Молоді музиканти – Юра Фадєєв (вокал, гітара), Олег Єременко (бас), Андрій Шилов (саксофон), Володимир Силкін (ударні) та Володимир Сергієнко (гітара) – виглядали наляканими і натхненними одночасно. Та перший млинець не комом: виступ на площі зібрав довкола сцени друзів та випадкових перехожих, і «Рікошет» уперше відчув смак живого драйву.
Уже за кілька місяців хлопці освоїлися настільки, що навесні 1995-го штурмували сцену культового клубу «Аврора». Квітень 1995 – і ім’я «Рікошет» вперше з’являється на афішах підземного рок-клубу. Концерт у «Аврорі» став наступним серйозним випробуванням: маленький зал, публіка під сценою, яка чекає «чогось такого». Після площі Руднєва камерна атмосфера «Аврори» вимагала більшої відвертості – і «Рікошет» її мав. Молоді та зухвалі, вони грали з таким запалом, наче кожна пісня могла стати останньою.
До середини 90-х «Рікошет» вже мав у репертуарі з десяток власних пісень. 1996 рік став знаковим: гурт отримав шанс записатися на студії Kleem Records – легендарній підпільній студії при ХАІ, якою заправляв звукорежисер Олег Клименко. Запис проходив у майже курйозних умовах. Юрій Фадєєв згадує, що тоді його дружина саме народжувала доньку, тож сесії були хаотичними і нервовими. Інструменти – далеко не Fender і Gibson, проте сам Клименко виніс зі сховку свій американський Fender Telecaster і великодушно дав хлопцям пограти на справжній гітарі. Звідси й народився той жвавий, живий саунд демо-записів «Рікошету» – все писалося практично наживо, “без метронома” та без зайвої полірування. Цей перший студійний досвід дав гурту «друге дихання» – не випадково так називалася збірка «Второе дыхание», куди в 2000 році увійшла їхня лірична пісня «Письмо». Незграбні, сируваті треки з тієї сесії нині слухаються як артефакт епохи – але тоді, у 1996-му, для «Рікошету» то було справжнє досягнення.
Кінець 90-х – час пошуку себе. «Рікошет» експериментує зі стилями: у їхніх нових композиціях поруч із гітарним хард-роком з’являються фанкові рифи, а подекуди навіть реггі-ритми. На харківських квартирниках та в малих клубах починають звучати майбутні хіти гурту. Від глузливої «Гриші» (пісні з саркастичним сюжетом про знайомого кожному «Гришу») до світлої рок-балади «Весна» – репертуар «Рікошету» стає різноплановим. Але всіх їх об’єднує впізнаваний стиль: живий драйв і розумні тексти. Не дивно, що невдовзі аудиторія завучила рядки з пісень «Вера в рок-н-ролл» чи «На дороге» чи не краще за самих авторів. Ці назви говорять самі за себе: віра в рок-н-рол та шлях, який обираєш сам – ось про що вони. Саме ця принциповість і неформатність були причиною, чому “Рікошет” оминав офіціозні фестивалі кінця 90-х.
На початку 2000-х до «Рікошету» прийшло своє тихе визнання. Їх почали кликати на місцеві фестивалі живої музики. 2001 року гурт засвітився на фесті «Харківська весна» – весняному рок-зльоті, де збиралися як початківці, так і ветерани. Атмосфера там панувала дружня, майже сімейна, і «Рікошет» почувався своїм. Після концерту у парку Горького (а саме там розгорталася «Харківська весна-2001») в учасників “Рікошету” з’явилося відчуття, що вони вже не просто гаражна банда, а частина міської рок-тусівки.
Далі – більше. Середина двотисячних ознаменувалася для гурту участю у великому довгограючому проекті «Музичний Острів». Цей молодіжний фестиваль живого звуку, що розпочався ще у 2001-му, розростався і проводився у Харкові двічі на рік – весняні та осінні сесії. На відбіркових турах «Музичного Острова» у 2006–2007 роках «Рікошет» виступав швидше як поважний гість, адже за плечима мав уже понад десятиліття стажу. Їхня поява на сцені серед юних команд наглядно показувала тяглість поколінь: ветерани сцени поруч із новою хвилею. Публіка сприймала їх на ура – особливо коли Фадєєв заводив зал старими бойовиками на кшталт «Віра в рок-н-рол». Душевна, майже родинна атмосфера на концертах «Рікошету» стала їхньою візитівкою. Хто був – той знає: варто Юрі вийти з гітарою і хрипло крикнути перші слова пісні, як зал вже твій. Недарма кажуть, що головне – щирість: її у «Рікошеті» не бракує з першого дня.
Окрім фестивалів, гурт не цурався і клубних майданчиків – власне, там і зростав. Наприкінці 90-х рідним домом для «Рікошету» був клуб «Джокер» – відомий рок-бар, де вони давали регулярні концерти. Пізніше, вже у 2000-х, одним з осередків став харківський арт-кафе «Агата». Цей заклад мав особливу ауру: затишна сцена, ламповий звук і публіка, що приходила за справжньою музикою. Фадєєв не лише грав на сцені «Агати», а й часто сам стояв за звукорежисерським пультом. «Довгий час працював звукооператором в арт-кафе “Агата”. Співпрацювали з багатьма музикантами з Америки, Британії… Є чому повчитись», – каже Юрій. Він своїми руками налаштовував апаратуру і для вітчизняних зірок, і для закордонних гостей. Тому й не дивно, що коли на цю маленьку сцену виходили поважні персони (часом навіть легендарний Олександр Чернецький з гурту «Разные Люди» грав тут акустику), то «Рікошет» завжди був поруч – чи то на розігріві, чи просто серед організаторів.
Взагалі, Харківський рок-клуб став другою домівкою для Фадєєва. Юрій став одним із моторів клубу, відповідав за технічне забезпечення концертів, носив апаратуру, клеїв афіші – робив усе, аби рок-н-рол жив. У певний момент його навіть обрали віце-президентом харківського рок-клубу – формальний титул, який, утім, лише підтвердив негласний статус: Фадєєв – людина-двигун місцевої сцени. Він був скрізь: і в підвалі на репетиційній базі, і за кулісами великих концертів на площах. Коли до міста приїздили імениті гурти, Юрій першим тягнув дроти й колонки, налаштовував звук, щоб усе пройшло без фальші. Кажуть, саме завдяки йому деякі столичні зірки були приємно вражені рівнем технічного забезпечення у провінційному, здавалося б, Харкові.
За ці роки «Рікошет» встиг пограти на одній сцені з дуже різними артистами. Якось трапився навіть курйоз: на якомусь спільному концерті їх поставили перед виступом самої Ірини Білик – поп-діви української естради. Можна тільки уявити очі шанувальниць Білик, коли перед ними замість рожевих блискіток з’явилися п’ятеро рокерів у потертих джинсах. Проте публіка сприйняла «рикошетів» тепло – жива енергетика не потребує попсових декорацій. Сам Фадєєв з іронією згадував, як на тому гала-концерті Білик жартувала: мовляв, «ото вже контраст, хлопці». Контраст – контрастом, а рок-н-рол свій шлях проклав.
Часто «Рікошет» перетинався й з іншими місцевими легендами. З гуртом «Разные Люди» їх зближувала спільна любов до чесного року. Фадєєв не приховує, що Олександр Чернецький (лідер «Разных Людей») для нього – старший товариш і взірець. Ще в 90-ті Юрко запозичив у Чернецького головне: роби музику для душі, а не для хиткого успіху. Не раз вони грали на одних майданчиках, ділили апаратуру. А 2007-го доля звела їх навіть у Москві: випадково зустрілись на концерті «Разных Людей» в клубі «Ніагара», куди Фадєєв заскочив, як він сам каже, “відтягнутися” після ремонту квартири приятеля. «О, “Рікошет”! А ти що тут робиш?» – здивувалась тоді команда Чернецького. Фадєєв лише усміхнувся: «Приїхав шпалери клеїти. Одне одному не заважає». Ця жартівлива сцена дуже точно показує сутність «Рікошету»: вдень вони можуть займатися буденними справами, а ввечері – вже на сцені, бо не можуть без концерту і драйву.
Їх можна було зустріти не лише в рідному місті. Чернігів, клуб «Альтернативний 38-й» – скажете, далеко від Харкова? Але й туди долетів «Рікошет». У 2008 році хлопці подалися на невеличкий тур, захопивши і цей культовий чернігівський підвал, де завжди раді альтернативним гуртам. Для місцевої публіки появу гостей зі Сходу було чимось екзотичним, але вже після першої ж пісні всі сумніви щезли: харківський рок-н-рол заводить не гірше столичного.
Зараз, гурт «Рікошет» це сцена, жива і пряма. П’ятнадцять років у строю навчили їх головного: триматися своїх. До складу гурту, щоправда, відбулися зміни. На бас-гітарі замість Олега Єременка вже грає Валерій Зінченко – впевнено й ритмічно качає низи. Втім, кістяк лишився той самий. Юрій Фадєєв – незмінний фронтмен, вокал і лід-гітара, очі і душа гурту. Його права рука – гітарист Володимир Сергієнко, що видає соло, від яких мурахи шкірою. За саксофон, як і раніше, відповідає Андрій Шилов – саме він додає до саунду «Рікошету» особливу джазову приправу. А ритм підхоплює барабанщик Володимир Силкін, який, здається, міг би відіграти свій драйвовий біт навіть із заплющеними очима. Коли ця п’ятірка виходить разом на сцену – між ними повна синергія, перевірена часом і сотнями репетицій у сирих підвалах.
«Рікошет» живе» – так можна було б написати на їхньому плакаті. У час, коли багато хто з 90-х розгубив кураж або продався моді, ці хлопці вперто роблять своє. Їх не побачиш на обкладинках глянцю, зате побачиш у задимленому рок-клубі, де вони грають для своїх. В їхніх піснях і досі бринить та сама щирість, що й п’ятнадцять років тому на площі Руднєва. Юрій Фадєєв, обтираючи піт після чергового сеансу рок-н-рол терапії, тільки посміхається у вуса: “Віра в рок-н-рол? Так ми ж нею живемо”. І глядачі йому вірять. Тому що рок-н-рол живий, доки є такі, як «Рікошет». А в Харкові він точно є – тут і зараз, зсередини сцени, для всіх, хто в темі.
більше про Харків андеграунд в нашому проекті EmoOi!
23–24 серпня 1994 року. Харків, площа Руднєва. Саме тоді «Рікошет» вперше вийшов на сцену – на відкритому майданчику, на фестивальному дійстві просто неба. Цей дебют підтримав місцевий рок-клуб Music People (відомий осередок харківського андеґраунду). Про новонароджений гурт навіть згадала «Городская газета» (№35) – фактично легалізувала їх у міському рок-літописі. Молоді музиканти – Юра Фадєєв (вокал, гітара), Олег Єременко (бас), Андрій Шилов (саксофон), Володимир Силкін (ударні) та Володимир Сергієнко (гітара) – виглядали наляканими і натхненними одночасно. Та перший млинець не комом: виступ на площі зібрав довкола сцени друзів та випадкових перехожих, і «Рікошет» уперше відчув смак живого драйву.
Уже за кілька місяців хлопці освоїлися настільки, що навесні 1995-го штурмували сцену культового клубу «Аврора». Квітень 1995 – і ім’я «Рікошет» вперше з’являється на афішах підземного рок-клубу. Концерт у «Аврорі» став наступним серйозним випробуванням: маленький зал, публіка під сценою, яка чекає «чогось такого». Після площі Руднєва камерна атмосфера «Аврори» вимагала більшої відвертості – і «Рікошет» її мав. Молоді та зухвалі, вони грали з таким запалом, наче кожна пісня могла стати останньою.
До середини 90-х «Рікошет» вже мав у репертуарі з десяток власних пісень. 1996 рік став знаковим: гурт отримав шанс записатися на студії Kleem Records – легендарній підпільній студії при ХАІ, якою заправляв звукорежисер Олег Клименко. Запис проходив у майже курйозних умовах. Юрій Фадєєв згадує, що тоді його дружина саме народжувала доньку, тож сесії були хаотичними і нервовими. Інструменти – далеко не Fender і Gibson, проте сам Клименко виніс зі сховку свій американський Fender Telecaster і великодушно дав хлопцям пограти на справжній гітарі. Звідси й народився той жвавий, живий саунд демо-записів «Рікошету» – все писалося практично наживо, “без метронома” та без зайвої полірування. Цей перший студійний досвід дав гурту «друге дихання» – не випадково так називалася збірка «Второе дыхание», куди в 2000 році увійшла їхня лірична пісня «Письмо». Незграбні, сируваті треки з тієї сесії нині слухаються як артефакт епохи – але тоді, у 1996-му, для «Рікошету» то було справжнє досягнення.
Кінець 90-х – час пошуку себе. «Рікошет» експериментує зі стилями: у їхніх нових композиціях поруч із гітарним хард-роком з’являються фанкові рифи, а подекуди навіть реггі-ритми. На харківських квартирниках та в малих клубах починають звучати майбутні хіти гурту. Від глузливої «Гриші» (пісні з саркастичним сюжетом про знайомого кожному «Гришу») до світлої рок-балади «Весна» – репертуар «Рікошету» стає різноплановим. Але всіх їх об’єднує впізнаваний стиль: живий драйв і розумні тексти. Не дивно, що невдовзі аудиторія завучила рядки з пісень «Вера в рок-н-ролл» чи «На дороге» чи не краще за самих авторів. Ці назви говорять самі за себе: віра в рок-н-рол та шлях, який обираєш сам – ось про що вони. Саме ця принциповість і неформатність були причиною, чому “Рікошет” оминав офіціозні фестивалі кінця 90-х.
На початку 2000-х до «Рікошету» прийшло своє тихе визнання. Їх почали кликати на місцеві фестивалі живої музики. 2001 року гурт засвітився на фесті «Харківська весна» – весняному рок-зльоті, де збиралися як початківці, так і ветерани. Атмосфера там панувала дружня, майже сімейна, і «Рікошет» почувався своїм. Після концерту у парку Горького (а саме там розгорталася «Харківська весна-2001») в учасників “Рікошету” з’явилося відчуття, що вони вже не просто гаражна банда, а частина міської рок-тусівки.
Далі – більше. Середина двотисячних ознаменувалася для гурту участю у великому довгограючому проекті «Музичний Острів». Цей молодіжний фестиваль живого звуку, що розпочався ще у 2001-му, розростався і проводився у Харкові двічі на рік – весняні та осінні сесії. На відбіркових турах «Музичного Острова» у 2006–2007 роках «Рікошет» виступав швидше як поважний гість, адже за плечима мав уже понад десятиліття стажу. Їхня поява на сцені серед юних команд наглядно показувала тяглість поколінь: ветерани сцени поруч із новою хвилею. Публіка сприймала їх на ура – особливо коли Фадєєв заводив зал старими бойовиками на кшталт «Віра в рок-н-рол». Душевна, майже родинна атмосфера на концертах «Рікошету» стала їхньою візитівкою. Хто був – той знає: варто Юрі вийти з гітарою і хрипло крикнути перші слова пісні, як зал вже твій. Недарма кажуть, що головне – щирість: її у «Рікошеті» не бракує з першого дня.
Окрім фестивалів, гурт не цурався і клубних майданчиків – власне, там і зростав. Наприкінці 90-х рідним домом для «Рікошету» був клуб «Джокер» – відомий рок-бар, де вони давали регулярні концерти. Пізніше, вже у 2000-х, одним з осередків став харківський арт-кафе «Агата». Цей заклад мав особливу ауру: затишна сцена, ламповий звук і публіка, що приходила за справжньою музикою. Фадєєв не лише грав на сцені «Агати», а й часто сам стояв за звукорежисерським пультом. «Довгий час працював звукооператором в арт-кафе “Агата”. Співпрацювали з багатьма музикантами з Америки, Британії… Є чому повчитись», – каже Юрій. Він своїми руками налаштовував апаратуру і для вітчизняних зірок, і для закордонних гостей. Тому й не дивно, що коли на цю маленьку сцену виходили поважні персони (часом навіть легендарний Олександр Чернецький з гурту «Разные Люди» грав тут акустику), то «Рікошет» завжди був поруч – чи то на розігріві, чи просто серед організаторів.
Взагалі, Харківський рок-клуб став другою домівкою для Фадєєва. Юрій став одним із моторів клубу, відповідав за технічне забезпечення концертів, носив апаратуру, клеїв афіші – робив усе, аби рок-н-рол жив. У певний момент його навіть обрали віце-президентом харківського рок-клубу – формальний титул, який, утім, лише підтвердив негласний статус: Фадєєв – людина-двигун місцевої сцени. Він був скрізь: і в підвалі на репетиційній базі, і за кулісами великих концертів на площах. Коли до міста приїздили імениті гурти, Юрій першим тягнув дроти й колонки, налаштовував звук, щоб усе пройшло без фальші. Кажуть, саме завдяки йому деякі столичні зірки були приємно вражені рівнем технічного забезпечення у провінційному, здавалося б, Харкові.
За ці роки «Рікошет» встиг пограти на одній сцені з дуже різними артистами. Якось трапився навіть курйоз: на якомусь спільному концерті їх поставили перед виступом самої Ірини Білик – поп-діви української естради. Можна тільки уявити очі шанувальниць Білик, коли перед ними замість рожевих блискіток з’явилися п’ятеро рокерів у потертих джинсах. Проте публіка сприйняла «рикошетів» тепло – жива енергетика не потребує попсових декорацій. Сам Фадєєв з іронією згадував, як на тому гала-концерті Білик жартувала: мовляв, «ото вже контраст, хлопці». Контраст – контрастом, а рок-н-рол свій шлях проклав.
Часто «Рікошет» перетинався й з іншими місцевими легендами. З гуртом «Разные Люди» їх зближувала спільна любов до чесного року. Фадєєв не приховує, що Олександр Чернецький (лідер «Разных Людей») для нього – старший товариш і взірець. Ще в 90-ті Юрко запозичив у Чернецького головне: роби музику для душі, а не для хиткого успіху. Не раз вони грали на одних майданчиках, ділили апаратуру. А 2007-го доля звела їх навіть у Москві: випадково зустрілись на концерті «Разных Людей» в клубі «Ніагара», куди Фадєєв заскочив, як він сам каже, “відтягнутися” після ремонту квартири приятеля. «О, “Рікошет”! А ти що тут робиш?» – здивувалась тоді команда Чернецького. Фадєєв лише усміхнувся: «Приїхав шпалери клеїти. Одне одному не заважає». Ця жартівлива сцена дуже точно показує сутність «Рікошету»: вдень вони можуть займатися буденними справами, а ввечері – вже на сцені, бо не можуть без концерту і драйву.
Їх можна було зустріти не лише в рідному місті. Чернігів, клуб «Альтернативний 38-й» – скажете, далеко від Харкова? Але й туди долетів «Рікошет». У 2008 році хлопці подалися на невеличкий тур, захопивши і цей культовий чернігівський підвал, де завжди раді альтернативним гуртам. Для місцевої публіки появу гостей зі Сходу було чимось екзотичним, але вже після першої ж пісні всі сумніви щезли: харківський рок-н-рол заводить не гірше столичного.
Зараз, гурт «Рікошет» це сцена, жива і пряма. П’ятнадцять років у строю навчили їх головного: триматися своїх. До складу гурту, щоправда, відбулися зміни. На бас-гітарі замість Олега Єременка вже грає Валерій Зінченко – впевнено й ритмічно качає низи. Втім, кістяк лишився той самий. Юрій Фадєєв – незмінний фронтмен, вокал і лід-гітара, очі і душа гурту. Його права рука – гітарист Володимир Сергієнко, що видає соло, від яких мурахи шкірою. За саксофон, як і раніше, відповідає Андрій Шилов – саме він додає до саунду «Рікошету» особливу джазову приправу. А ритм підхоплює барабанщик Володимир Силкін, який, здається, міг би відіграти свій драйвовий біт навіть із заплющеними очима. Коли ця п’ятірка виходить разом на сцену – між ними повна синергія, перевірена часом і сотнями репетицій у сирих підвалах.
«Рікошет» живе» – так можна було б написати на їхньому плакаті. У час, коли багато хто з 90-х розгубив кураж або продався моді, ці хлопці вперто роблять своє. Їх не побачиш на обкладинках глянцю, зате побачиш у задимленому рок-клубі, де вони грають для своїх. В їхніх піснях і досі бринить та сама щирість, що й п’ятнадцять років тому на площі Руднєва. Юрій Фадєєв, обтираючи піт після чергового сеансу рок-н-рол терапії, тільки посміхається у вуса: “Віра в рок-н-рол? Так ми ж нею живемо”. І глядачі йому вірять. Тому що рок-н-рол живий, доки є такі, як «Рікошет». А в Харкові він точно є – тут і зараз, зсередини сцени, для всіх, хто в темі.
більше про Харків андеграунд в нашому проекті EmoOi!
