З історії української лексикографії

Тьотя Мотя
— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?

Дядько Тарас
— Зрозуміла, слава тобі Господи, та, жаль тільки, задом... Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника... (Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую... (Надів окуляри). Ось... найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія-Тустановського: глаголю — мовлю, житница — клуня, заутренник — снідання, зижду — будую, злак — паша, месть — помста... А у вас [москалів] тоді писаний словник був?.. Був — питаюсь?.. Дайте мені слова!

(З п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло»)

Першою відомою лексикографічною спробою є рукописний словничок «РЂчь Жидовьскаго языка...», що дійшов до нас разом з рукописом кормчої (збірки церковних прав і законів), переписаної у 1282 р. для Новгородського архієпіскопа Климента. Реєстр цього словника складають 174 слова, перекладені давньоруською мовою з численними церковнослов’янськими лексичними рисами. Слова в реєстрі розміщені вільно.

Якщо в XIII ст. важливо було з’ясувати значення слова иншомовного походження, то в наступні століття виникає потреба в перекладі і тлумаченні церковнослов’янських слів. У словнику «Тлъкованїε неудобь познаваемомъ въ писаныхъ речемь...», що дійшов у рукопису 1431 p. дається пояснення церковнослов’янських слів церковнослов’янською ж мовою. Рукопис його зберігся не повністю. У пізніших, повних списках, кількість реєстрових слів досягала до двохсот.

Але словники 1282 і 1431 рр. були не перекладними, а свого роду тлумачними: в них до реєстрового слова, взятого з текстів, писаних церковнослов’янською мовою, дається церковнослов’янський же відповідник.

В міру віддалення живої мови від церковнослов’янської зростали потреби в перекладних церковнослов’янсько-українських словниках.

Найбільш раннім з відомих нам перекладних церковнослов’янсько-українських словників є «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ мовъ просто», опублікований архімандритом Амфілохієм.

У передмові до публікації архімандрит Амфілохій писав, що він придбав у торгівця давніми книгами Г. Шишкова Острозьку біблію (1581 року), яка привертає увагу поясненнями XVII ст. на полях змісту деяких глав з біблії, окремих думок та слів тощо.

«У кінці біблії», — пише Амфілохій, — на 7-ми вплетених аркушах написаний примітний словник, названий укладачем «Лексисъ, съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто». Власник цього примітного рукопису, судячи з численних приписок на полях..., жив у західних губерніях...»

«Лексисъ... просто» не становить закінченої праці. В ньому чимало слів залишилось без перекладу з невідомих причин. На відміну від попередніх словників у «Лексисі ...просто» вперше слова розташовані в алфавітному порядку. Правда, алфавітний порядок витриманий тільки щодо початкової літери. Над реєстром поданий загальний підзаголовок пословенску, над перекладною частиною — просто.

Реєстрове церковнослов’янське слово перекладається одним, зрідка кількома українськими словами або пояснюється словосполученням. Наприклад: блюдо — миса; брашно — покормъ; бронА — панцырь; внЂ — на дворЂ; врачъ — лЂкарь, докторъ; вЂтвиıє — голье, розки; дЂтище — дЂтина, лЂтъ; голо(т) — вода змерзлая, гололидица; десная — мЂстце правое та инші.

Першим українським друкованим словником є церковнослов’янсько-український словник Л. Зизанія, що вийшов у 1596 р. в Вільні під назвою «Лексис СирЂчъ РеченїА...» у книжці, що починається букварем «Наука ку читаню и розумЂню писма слове(н)ского» і різними молитвами.

Про те, що Лаврентій Зизаній був родом з Галичини, свідчать навіть деякі слова з його «Лексиса»: сЂчиво, бар(ъ)та, топоръ; поглощенїε, прожертА, промкненьε; пира, тайстра; селенїε, ташъ, намЂтъ, кучъка, мешканьε; ста(м)на, кгелетка, збанъ; петель, когу(т), пЂве(н), петухъ; пругло, сило та инші.

У «Лексисі» Л. Зизанія зустрічаємо багато спільного у реєстрі і в перекладній частині з «Лексисом... просто»: гл̃ю, мовлю; гаданіε, ро(з)мова, гада(н)ε, зага(д)ка; желаю, жадаю; жажду, прагну пити хочу; чащъ, гуща, лЂсъ густый.

Деякі реєстрові слова, неперекладені в «Лексисі... просто», зустрічаються в «Лексисі» Л. Зизанія і мають при собі український переклад: извЂтъ, доводъ; прузи, коники; юнот(ъ)ка, молодицА.

Зизаніїв словник підготував ґрунт для видатної лексикографічної праці — «Лексїкона славенорωсского» Памвá Беринди, який використав не тільки досвід Л. Зизанія, але й увів у свій словник майже весь матеріял «Лексису» Л. Зизанія.

(За В. В. Німчуком)

«Лексис» Лаврентія Зизанія: http://izbornyk.org.ua/zyzlex/zyz99.htm