Пограбована «Гончарівка»: втрати й знахідки наукової бібліотеки Херсона

Вікна забиті, всередині приміщення ще холодно і волого, стеля падає, книжкові, полиці спустошені, виставкові стенди книгосховища, на яких колись красувалися цінні видання, порожні...

Як і всі культурні заклади, до яких дотягнулися брудні руки окупантів, Херсонська обласна наукова бібліотека імені Олеся Гончара після втечі російських військ із міста виявилася пограбованою. Найцінніше тут намагалися сховати, але працівники-колаборанти здали сховки. Підло й ницо, без свідків (тих, хто зголосився співпрацювати, просто зачинили на три години в одному з бібліотечних відділів), «російські хазяї» бібліотеки та їхні посіпаки вивезли те, що вважали найціннішим: дореволюційні видання, періодику та книги, які видавалися в Херсонської губернії.

Директорка Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара Надія Коротун

«Вони безцінні! —написала у Фейсбуці директорка бібліотеки Надія Коротун, повідомляючи суспільство про пограбування закладу в день звільнення Херсона. — Це найбільша колекція краєзнавчих фондів! Для науковців та викладачів, студентів і краєзнавців — джерела інформації для досліджень. Знищено Інформаційний ресурс для всіх, кого цікавить історія південної частини України».

Херсон живе без окупантів чотири місяці, але через обстріли пограбовані культурні установи міста й досі не можуть порахувати всі свої втрати, завдані російськими «поціновувачами мистецтва», «знавцями історії» та «уважними читачами». «Гончарівці» ж, розташованій на колись мальовничому березі Дніпра, дістається найбільше, бо зараз це одне з найнебезпечніших місць, яке прострілюється ворожою артилерією з протилежного берега. Проте героїчні бібліотекарі свою роботу не полишають.

Прострілені книжки – це сучасна херсонська реальність

Сапери допустили персонал всередину лише наприкінці грудня. Зайшли для перевірки вибухонебезпечних пристроїв через три тижні після звільнення міста, працювали майже два тижні (і це не дивно: треба ж було перевірити 12600 кв. м бібліотеки, плюс приміщення гаражів і котельної, а ще 0,86 га землі навколо). І хоча тут як символ російського злочину можуть показати прострілені книжки зі шрифтом Брайля, усе ж для бібліотечного фонду найстрашнішою є волога, вона легко проникає в приміщення без вікон, у якому падає стеля. Щодня співробітники закривають від вологи нову частину будівлі, і кожного дня її знову руйнують обстріли.

русня продовжує обстріли. Плаче небо над Херсоном, над Дніпром, а поруч із набережною - ГОНЧАРІВКА. Прильоти відчуваємо щоденно. (Фейсбук Надії Коротун. 18 лютого 2023 року)

«Ми в цих гіпержахливих умовах просто не можемо розпочати інвентаризацію, — констатує директорка «Гончарівки» Надія Коротун. — Ми все закрили на невизначений період, бо обстріли – регулярні. Законсервували фонди, закрили плівкою, нам допомагав весь світ і матеріалами, і грішми, тому що не знайшлося бюджетних коштів для бібліотеки».

Бібліотекарі рятують книжковий фонд

Стопами нацистів

На жаль, для головної херсонської бібліотеки це пограбування не перше. І хоча під час Другої світової установа все ж працювала, після звільнення від нацистської окупації   втратили приблизно 215 тис. книжок із 300 тис. томів, які книжковий фонд нараховував  на 1941 рік. Окупанти та місцеві мародери зробили свою чорну справу, але втрати були не лише через викрадення — німці знищували літературу, яку вважали «неправильною» або «шкідливою».

На щастя, під час російської окупації в Херсоні до вогнищ не дійшло, хоча на інших окупованих територіях були зафіксовані випадки масового спалення української літератури. Запозичивши ідею багать із книжок у німецьких нацистів, росіяни піддавали вогню видання, які вони самі визначали «нацистськими» (читай «українськими», бо в перелік такої літератури потрапляли всі українські книжки). Знищуючи літературу, росія намагається знищити українську ідею.

Мабуть, херсонській бібліотеці дещо пощастило, бо окупантам довелося тікати раптово. Ті, хто увірував, що «расія здєсь навсєгда», залишили свої трудові книжки, одежу, взуття, дуже багато особистих речей. Залишили й зібрану на окремій площі велику купу книг з історії України, про голодомор. Чи то їх збиралися вивезти, чи то справді спалити — хтозна... Залишили й своє пропагандистське сміття дуже поганої якості, і свою «велику цінність» — енциклопедію з президентської (путінської) бібліотеки. «Подарували» в одному примірнику, а скільки галасу здіймали!

Окупація

З початком повномасштабної війни бібліотека перейшла на дистанційну роботу, а в її будівлі тривалий час перебували біженці. Розуміючи, що мародерства (як на державному, так і не побутовому рівні) не уникнути, найцінніше намагалися сховати — з одного місця переховували в інше, але ж хто знав, що поруч зрадники. По домівках нічого не вивозили через обшуки.

«Ми кинули клич усім працівникам бібліотеки всім, хто що може забрати, забирати додому. Але ми також пам'ятаємо, що машини зупиняли, багажні відділення перевіряли, у наших водіїв були обшуки. Відчуття страху було, але колектив бібліотеки самотужки робив усе, що можна було зробити. Деяку техніку забрали, деякі видання переховували... Коли вже весь колектив збереться в Херсоні,  думаю, ми ще трошечки чогось знайдемо», — ділиться своїми сподіваннями Надія Коротун.

Сама вона, як і більшість колективу, від співпраці з окупантами категорично відмовилася. Через погрози директорці довелося спочатку переховуватися за межами міста, а згодом виїхати. Зараз вона вважає, що їй допомогли всі ангели-охоронці, бо 20 червня пані Надія покинула Херсон, а 21-го росіяни припхалися в бібліотеку...

Залишилося працювати за окупантської влади лише три бібліотекарі, але практично вся технічна служба на чолі з головним інженером — слюсарі, сторожі та електрики. Зараз із ними трудові відносини розірвані, але тоді вони також брали участь у переховуванні найціннішого, за що директорка зараз себе картає...

«Гончарівка» після панування «руського міра»

Втрати

За неможливості проведення робіт з упорядкування бібліотечного фонду, встановити точні втрати поки що не виходить. Надія Іванівна бідкається, що навіть не знає, з якого кінця підійти до переобліку — бо ті «фахівці», які працювали в книгозбірні за окупантів, робили якісь незрозумілі дії, як-от носили книжки з одного відділу в інший.

«Ми можемо судити тільки з того, що бачили у відділі рідкісних і цінних видань, — пояснює директорка. — Відсутні краєзнавчі видання — найцінніше, що є для нашого регіону, для України. Такі видання в кожній науковій бібліотеці зберігаються свої. У нас 8 тисяч видань увійшли до державного реєстру України, і ми знаємо, що вони є лише в нас. Ми побачили спустошені вітрини, де були представлені прижиттєві та дореволюційні видання Тараса Шевченка. Це дійсно дуже цінна колекція, я завжди пишалася, показуючи гостям «Кобзаря» 1860 року, це друге прижиттєве видання і перше, в якому був надрукований портрет Тараса Григоровича. Було видання 1894 року, «Кобзар» 1931 року... Але ця колекція зникла. Наводячи порядки у відділах, прибираючи після перебування інших людей у бібліотеці, ми до цього часу все це не знайшли».

Зникли видання, які для істориків і краєзнавців є безцінними, у тому числі й «Вісники Херсонської губернії», яка на той час охоплювала територію не тільки сучасної Херсонщини, а й Одеської, Миколаївської, Кіровоградської та частину Запорізької областей, звіти Херсонської губернії, література з виноробства, у тому числі словник вин і лікерів, надрукований у Парижі 1750 року з бібліотеки Ярошинських.

«Ми дуже хвилюємось через те, що не знаходимо багато рідких і цінних церковних книг, — продовжує перелік пані Надія. — Таких, як «Мінея служебная» 1787 року видання. Я знаю, що таке видання в Україні було ще в Києво-печерській лаврі. Але до цього часу ми його ще не побачили — ні за лаштунками, ні у відділі рідкісних і цінних видань. Також ми хвилюємось, що могли зникнути «Житія святих» 1764 року видання, «Євангеліє» 1762 року, «Устав зі святцями» 1896 року. Тобто, усі виставкові вітрини, які були заповнені та були під замком – спустошені».

А якщо все грубо зібрати докупи, то вийде такий список:

• Книги з фонду дореволюційних, довоєнних і повоєнних видань.

• Рідкісні видання XVIII століття.

• Старовинні церковні видання.

• Мініатюрні видання. Найменша книжечка розміром 17х20 мм «Лучше всяких лекарств, пития да явств» — зібрання прислів'їв, видане в москві в 1975 році.

• Прижиттєві видання Тараса Шевченка, колекція містила повну збірку всіх видань «Кобзарів», що видавалася в нас.

• Байки Езопа з автографом відомого художника Артура Рекхема, видані в 1913 році.

• Рідкісні видання творів Тараса Шевченка, Миколи Куліша, Євгена Маланюка та інших авторів із колекції закордонних видань української діаспори.

• Книжки з автографами Олеся Гончара, Євгена Тарле, Миколи Бажана, Якова Баша, Чингиза Айтматова.

Байки Езопа з автографом художника Артура Рекхема, 1913 року видання

Метою пограбування бібліотеки Надія Коротун вважає банальне мародерство — бажання щось «хапнути», крадіжка заради крадіжки. Каже, що рівень «фаховості» тих, хто прийшов працювати в книгозбірню, аж зашкалював, найяскравіший приклад — краєзнавчий відділ вони назвали іменем «Георгія Потьомкіна». Неважливо, що нарекли-то князя Григорієм — різниці в іменах навіть не побачили. Тож такі «професіонали» навряд чи знали вартість видань. Але розуму вистачило зрозуміти, що у вітринах під замком має бути щось цінне.

Повернення

Де шукати вкрадене, поки незрозуміло. Можливо, хтось додому міг зібрати, якщо розумів цінність. Може, десь у Херсоні переховали, можливо, перевезли в Генічеськ або в Крим, у Сімферопольську наукову бібліотеку. Хіба що на продаж украдене виставити зараз не зможуть, бо там є бібліотечні печатки та інвентарні номери.

Чи вдасться повернути все вкрадене, пані директорка теж не береться сказати. Сподівається, у правоохоронних органів дійдуть руки до зрадників, і ті, рятуючи свої життя, розповідатимуть, усе, що знають, і завдяки цій інформації вдасться щось знайти.

Але вже коли буде складений повний список втраченого, бібліотека має намір звертатися абсолютно до всіх країн.

«Дипломатичний корпус бібліотеку дуже часто відвідував, — каже Надія Іванівна, — у кожному посольстві є структура, яка займається культурною спадщиною і міжнародним співробітництвом. Будемо просити. У когось, може, є таке видання, нам можуть відсканувати й подарувати. Просто потрібен для цього час — виявити, чого немає, і далі рухатися вперед, міжнародних партнерів просити нам допомогти, щоби відновити ці колекції. Списки постійно будемо оприлюднювати та стукати в усі двері. Маю надію, що в нас дуже багато чого вийде».

Зараз бібліотеку не залишають сам на сам із проблемами, передають нову літературу, посольства намагаються дарувати україномовні книги. Триває робота з поповнення фонду періодичних видань, які перестали надходити до бібліотеки з початком окупації. Великі прогалини періодики намагаються заповнити коштом залишків преси на Укрпошті та мають надію, що українські бібліотеки передплачували щось цікаве для нашого регіону й також зроблять для «Гончарівки» копії. Цифрові копії — це реальний шлях до повернення фондів, що зникли, вважає Надія Коротун.

У цифрі

“Переводити в цифру” бібліотечну колекцію намагалися ще в мирні часи. Одеські колеги зробили 500 мікрофільмів із рідкісними та цінними виданнями та краєзнавчими газетами (попри наявність мікрофільмів, апарату для їх зчитування бібліотека не мала). Мікрофільми ж вдалося заховати так, що російські крадії їх не знайшли. До війни бібліотекарям вдалося самостійно оцифрувати ще десь із півтисячі видань. Робили це самотужки, на найпростішому сканері (але й цю застарілу техніку окупанти вкрали). Чи збереглися ці копії — зараз невідомо, сервер залишився, але в якому він стані, ніхто поки не знає.

«Боляче думати, що це могло зникнути. Буду бити в усі дзвони, тому що нам потрібний потужний сканер, апарат для зчитування мікрофільмів, дуже багато техніки. Ми маємо не тільки відбудувати бібліотеку для херсонців, а й зробити її технічно сучасною, і цей процес залежить від підтримки влади, — ділиться планами директорка».

Знахідки

Попри біль втрат є і приємні несподіванки: у січні в одному з бібліотечних приміщень відшукали частину книжкових скарбів. Чи то окупанти просто забули коробки з книгами, чи то хтось, розуміючи цінність, приховав ці раритети, але знайдені безцінні експонати зараз перебувають у безпеці, у книгосховищі.

Січнева знахідка: видання, які залишилися «вдома»

А бібліотекарі плекають надію на повернення вкраденого, сподіваються, що тимчасовим працівникам часів російської окупації вдалося заховати деякі цінні та рідкісні видання. Врешті-решт, знайшли ж атлас світу, якому більше ніж 300 років, знайшли раритетне видання «Майстра і Маргарити», хоча думали, що все це зникло.

300-річний атлас світу був знайдений у січні 2023 року разом з іншими артефактами

Надія Коротун сповнена оптимізму, хоча зізнається, що дуже втомилася:

«Втомилася підтримувати, втомилася заспокоювати. Якось дуже важко, у всіх стільки проблем. Коли мені сторож розказав, як він не хотів працювати, як до нього приходили рашисти, забирали його, бо не дав згоду на подальшу співпрацю, як катували, підривали нігті, били струмом... Я при всіх сказала, що він герой, ми відновили трудові відносини та стоячи йому аплодували. У співробітниці забрали й вбили чоловіка-атошника, тільки зараз вона його віднайшла, рештки поховала. Там треба заспокоїти, тут підняти дух, щоби людина трималась. Я через себе пропускаю все це і ловлю себе на тому, що сили, які були раніше, кудись поділися. Але будемо шукати інше джерело, все буде добре, ми все відбудуємо. Зараз головне зберегти життя тих, хто залишився в Херсоні».

Незламні бібліотекарі «Гончарівки»

Доля херсонської «Гончарівки» – це  історія лише однієї з більш ніж півтисячі бібліотек, які постраждали через повномасштабну війну росії в Україні.

Усі фото – за архіву Херсонської обласної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара та Надії Коротун