Хронологія утисків української мови[ред. | ред. код]
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Лінгвоцид української мови — цілеспрямовані заборони та утиски української мови з метою її знищення і асиміляції в Україні під владами Речі Посполитої (Польщі), Імперії Габсбургів, Російської імперії[1][2], Румунії, СРСР[3] та російської військової окупації у першій половині XXI століття.[4]
Хронологія[ред. | ред. код]
XVII століття[ред. | ред. код]
- 1620 — Московський патріарх Філарет проголошує анафему, яка мала тривати до кінця століття, на «книги литовського друку» (йдеться про українські та білоруські), практично єдині світські книги, доступні в російському цараті[5].
- 1627 – наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького[6], який роком раніше перейшов в унію «щоб та єресь і смута в світі не була» (рос. дореф. «чтобъ та ересь и смута въ мірѣ не была»)[7].
- 1636 — закриття Острозької академії
- 1667 — Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Усі ті, в яких місцевостях книги друковані та їхні творці, також друкарі, смертю страчені та книги зібравши, спалені були й надалі, щоб міцне замовлення було безчесних злодіїв (рос. «воров») книг нікому з наших королівської величності підданих ніде не друкувати під страхом смертної кари»[8].
- 1677 — наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не подібні до книг московських»[8].
- 1688 – за наказом московського патріарха Іоакима у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів — Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.[9]
- 1690 – засудження та накладено «проклятство й анатема»[3] Собору РПЦ на «Кіевскія Новыя Книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Т. Софоновича, Є. Славинецького, Й. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших[10][11].
- 1693 — патріарх Московський Адріан дозволяє друкувати «місцевим наріччям» лише короткі твори, забороняє розповсюдження їх за межами українських єпархій. Він дотримувався вчення патріарха Іоакима, який запровадив обов'язкове навчання, придушуючи будь-які особливості, зокрема українську редакцію церковнослов'янської мови та близько 300 книг, виданих у Києві протягом XVII ст.[12]
- 1696 – ухвала Сейму Речі Посполитої про запровадження польської мови в українських урядових канцеляріях.[10][13][8]
XVIII століття[ред. | ред. код]
- 1709 — видано указ про обов'язкове цензурування в Москві всіх українських книжок[14]. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науковцям звелів перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Ґізель, Йоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії[8].
- 1720 – сенатський указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг[14][17][18][19].
- 1721 — запроваджено мовну цензуру — приведення книг будь-яких українських видань у відповідність до російських видань[3].
- 1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську мову всі державні постанови і розпорядження[8].
- 1731 – грамота імператриці Анни Іванівни з вимогою вилучити з українських церков книжки старого українського друку та замінити їх книжками московських видань та ввести викладання у колеґіумах російською мовою (рос. науки вводить на собственном российском языке)[19][20].
- 1734 – таємний указ Анни Іванівни правителеві України князю Олексію Шаховському у якому йому наказувалося всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а спонукати їх й майстерним чином заохочувати їхні шлюби з великоросами»[21].
- 1763 – указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії[8].
- 1764 — секретна інструкція Катерини II новопризначенному генерал-прокурору Сенату князеві Олександру Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини[22][8].
- 1769 – заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар[23][8][19].
- 1775 – зруйнування Запорізької Січі[19] та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
- 1780 — спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України[8].
- 1784 — наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою[8], позбавивши український народ власної книги, циркуляром заборонив викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії та ввів обов'язкову російську мову в усіх училищах імперії[14].
- 1785—1800 — і пізніше, накази про обов'язкове виправлення мови опублікованих в Україні книг за російськими зразками надходили в різних редакціях[3].
- 1786 — у Києво-Могилянській академії єдиною мовою викладання визнано російську мову[3].
- 1789 – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл[19]. З ініціативи Катерини II у Петербурзі видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською[8].
XIX століття[ред. | ред. код]
- 1804 – за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені, що привело до цілковитої деградації українського населення.[24]
- 1817 – вимога папи Пія VII не допустити використання української мови в освіті[25], запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України[8].
- 1832 – реорганізація освіти у Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
- 1837 — заборони й обмеження першого українського фольклорно-літературного альманаху української мовою Русалка Дністровая та переслідування його авторів в Австрійській імперії[26].
- 1847 – розгром Кирило-Мефодієвського товариства[8] й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
- 1859 – міністерством віросповідань та наук Австрійської імперії в Королівстві Галичини та Володимирії і Герцогстві Буковина здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською[8].
- 1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні[8].
«Петро Валуєв» та його «циркуляр» біля Адміністрації Президента України, зображені учасниками перформансу проти русифікації, 2015 р.[16]
- 1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і не може бути»[27][14].
- 1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою[8].
- 1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Королівства Галичини та Володимирії[8].
- 1870 – роз'яснення міністра освіти Російської імперії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути змосковщення»[8].
- 1876 – Емський указ Олександра ІІ (цей документ ще називають «указом Юзефовича»)[28] про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури[8], а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами[14], тобто народних пісень[29]. Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф., «Заборона українства», 1876 року.
- 1881 – заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою[8].
- 1884 – заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях[8].
- 1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами[8].
- 1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською[8].
- 1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей[8].
XX століття[ред. | ред. код]
- 1900 — і наступні роки. Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст[8].
- 1903 — на відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою[8].
- 1908 – через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії[8].
- 1910 – закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів[8].
- 1911 – постанова VII дворянського з'їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії[8].
- 1913 – попечитель Київського навчального округу видав інструкцію, в якій заборонив учням та студентам відвідувати українські театральні вистави[30].
- 1914 – заборона відзначати 100-річчя Тараса Шевченка[31]; указ Миколи ІІ про скасування української преси[8].
- 1914, 1916 – кампанії помосковщення у Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви[8].
- 1918 – захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5 тисяч осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка[8].
- 1919 – більшість білогвардійських газет на півдні Росії «заборонило існування» України.
- 1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (московитської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша[8].
- 1924 – закон Польської республіки «Lex Grabski» про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях[8].
- 1924 – закон Королівства Румунія про зобов'язання всіх «румунів», котрі «загубили материнську мову», надавати освіту дітям лише в румунських школах[8].
- 1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові[8].
- 1926 – лист Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації»[8].
- 1930 – проведення польським санаційним урядом акції «пацифікація» у Галичині з метою фізичного знищення українських вчителів, священників, професорів, шкіл та осередків Просвіти.
- 1933 – телеграма Сталіна про припинення «українізації» і знищення більшості українських письменників. З українського правопису вилучено літеру «Ґ»[8].
- 1933 – скасування в Королівстві Румунія міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців[8].
- 1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови[8].
- 1937 – початок польської програми «ревіндикації» зі знищенням українських культурних осередків, зокрема церкви, на території Другої польської республіки.
«Сталін» та імітація постанови «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей» біля Адміністрації Президента України. Перформанс проти русифікації та з вимогою законодавчого захисту української мови, що був проведений рухом Відсіч у День української писемності та мови 2015 року[32][33]
- 1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей»[8], відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
- 1938 – проведення польським урядом силами війська Полонізаційно-відновної акції.
- 1947 – операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхнього ополячення[8].
- 1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів[8].
- 1960—1980 – масове закриття українських шкіл у Польській Народній Республіці та Соціалістичній Республіці Румунія[8].
- 1961 – XXII з'їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що, по суті, означало тотальне зросійщення народів СРСР[8].
- 1962 — репресії проти захисників української мови[8].
- 1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою[8].
- 1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві[8].
- 1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда»[8].
- 1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію[8].
- 1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»)[8].
- 1978 – на Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України[8].
- 1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»)[8], яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення помосковщення.
- 1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української[8].
- 1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову[8].
- 1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної»[8].
- 1990 – прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної[8].
XXI століття[ред. | ред. код]
- 10 серпня 2012 — набував чинности закон України «Про засади державної мовної політики» (неофіційно — закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон»). Закон передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10 %.[34]
- 2014 — на окупованих РФ громадах Донецької області України, внесену раніше «українську мову» для видимості, проте, у школах кількість годин скорочено до однієї години і тиждень, а школи переводять повністю на російськомовні.[35] У 2020 її формальну присутність у «конституції» повністю скасовують.[36]
- 2016 — після окупації Росією Криму зачинено україномовні школи, станом на 2016 рік діє лише одна україномовна школа. Формально, викладання українською дозволене, неформально, подібні спроби активно блокуються.[37] В 2019-му, останню школу, яка заявленою є як україномовна переформатовують — причому, зі слів батьків, у «заявленій» школі, як україномовній всі предмети де факто були російською мовою.[38]
- 2020 — на окупованих Росією громадах Донецької області уроки української мови та літератури прибирають з програми, і для формальності вводять факультативи, про які потрібно щоб більше половини класу попросили. Такі факультативи, якщо є, умисно ставляться нульовими уроками, або взагалі батьки бояться виявити будь-які бажання.[39][40]
- 2022 — звернення депутата Держдуми Євгена Федорова до голови Міністерства науки РФ щодо створення в Росії Інституту регулювання норм української мови.[41]
- 2022 — на території громад Донецької та Луганської областей, які щойно були окуповані російськими військами, впроваджено русифікацію закладів освіти, з усуненням викладання української мови, української літератури та історії України.[42] Російські війська на тимчасово окупованих територіях вилучали та знищували українську літературу та підручники історії України.[43] Російські окупанти змушують вчителів міста здійснювати навчальний процес у школах російською мовою.[44] Російські сили чинять тиск на освітян в тимчасово окупованому Бердянську, але безрезультатно. На території Криму окупаційна російська влада 2022 року запровадила так звані табори перекваліфікації для вчителів з Херсонської, Харківської та Запорізької областей з метою переведення їх на «російські стандарти навчання».[45] Так звані «російські стандарти освіти» застосовувалися і щодо викрадених з окупованих територій українських дітей. Їх примушували вивчати російську мову.[46][47] В окупованому Мелітополі армія Росії знищує книги з історії України.[48]
- 2023 — На тимчасово окупованих територіях росіяни вилучають українські книги з фондів загальних та шкільних бібліотек та спалюють їх в котельнях.[49]
- 2023 — 28 червня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про застосування англійської мови в Україні.[50]
Репресовані носії знань української мови[ред. | ред. код]
- Лесевич Володимир Вікторович у Російській імперії був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою по 1862 році, яку за доносом було знищено російською владою в Україні[51][52].
- Тарнавський Петро Іванович у 1919 році входить до складу ініціативного Комітету мирян і священиків українського походження в Московській Патріархії РПЦ з метою перекладу молитов і текстів богослужіння на сучасну українську мову. А 22 травня 1919 р. у військовому Миколаївському соборі в м. Києві брав участь у першій відправі служби Божої українською мовою[53]. Репресований в 1938 р..
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович — відмовлявся зросійщувати словники української мови у підросійській УРСР. Репресований в 1935 році.
- Лісовий Василь Семенович (логік) — репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою[54].
- Пронюк Євген Васильович (дослідник історії української філософії та суспільної думки в Україні) — репресований у 1972 р. в УРСР, розробляв філософські праці українською мовою[54].
- Кримський Агатангел Юхимович.
Протидія лінгвоциду[ред. | ред. код]
25 квітня 2019 року ухвалений Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який забезпечує пріоритетність української мови у понад 30 сферах суспільного життя: у державному управлінні, ЗМІ, сфері освіти, науки, культури, реклами, послуг. Водночас він є достатньо гнучким щодо застосування інших мов поруч з українською і взагалі ніяк не регулює приватного спілкування.
Станом на березень 2022 року 83 % громадян України підтримують, щоб українська залишалася єдиною державною мовою в країні.[55]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (зовнішня історія української мови) [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.]. — К., 2004. — 168 с. — ISBN 966-8039-43-2.
- ↑ Чайковський А. С., Щербак М. Г. За законом і над законом: З історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (ІХ — початок ХХ ст.). — К., 1996.
- ↑ Перейти до: а б в г д Гриценко П. Ю. Українська мова в Росії ХІХ — початку ХХ ст.: шляхи утвердження // Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847—1914). Збірник документів і матеріалів / відп. ред. Г. Боряк; упоряд. Г. Боряк,, В. Баран, Л. Гісцова, Л. Демченко, О. Музичук, П. Найденко, В. Шандра; НАН України, Ін-т історії України; Укрдержархів, ЦДІАК України. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. — C. XL—XLI. — ISBN 978-966-02-6683-4.
- ↑ Gazeta.ua (20 квітня 2022). Окупанти намагаються знищити українську мову. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2022.
- ↑ «Russia — Romanov Government, Alexis I, and Muscovite Administration» // Britannica
- ↑ Текст грамоти за Собраніе Гос. Грамотъ, ІІІ, № 77: «Окружная грамота царя Михаила Федоровича от 1 декабря 1627 г.» (рос.)
- ↑ История одной политической кампании XVII в. By Андрей Булычев. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 6 квітня 2022.
- ↑ Перейти до: а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк Ніна Вірченко (2008). Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.). http://anvsu.org.ua. Академія наук вищої школи України. Архів оригіналу за 14 лютого 2009. Процитовано 3 червня 2019.
- ↑ Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 27 січня 2019. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
- ↑ Перейти до: а б 1690-ті рр. // Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
- ↑ Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1 [Архівовано 4 липня 2021 у Wayback Machine.]. — Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1923. — С. 26.
- ↑ Andrii Danylenko. Linguistic russification in Russian Ukraine: Languages, imperial models, and policies // Russian Linguistics. 43, 2019, p. 24-26. (англ.)
- ↑ Огієнко І. Історія української літературної мови. — К.: Наша культура і наука, 2004. — С. 150.
- ↑ Перейти до: а б в г д Очеретянко С. І., Рябець Л. В. Заборона української мови [Архівовано 4 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Перейти до: а б в Особливий статус для української мови вимагали біля Адміністрації Президента. УНН
- ↑ Перейти до: а б в г Біля Адміністрації президента активісти вимагали особливого статусу для української мови Радіо Свобода
- ↑ Огієнко Іван, Українська церква: Нариси з історії української православної церкви [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]: У 2-х т. — К., 1993. — 284 с.
- ↑ 3653. Октября 5. Сенатский. — О именовании Киевопечерского и Черниговского монастырей, во всех книгах, Ставропигиею Всероссийских Патриархов, и о непечатании новых книг без позволения Духовной Коллегии [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Полное Собрание Законов Российской Империи, с 1649 года. — Т. 6 : 1720—1722. — СПб., 1830. — С. 243—244.(рос.)
- ↑ Перейти до: а б в г д XVIII ст. // Віктор Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні. Зовнішня історія української мови…
- ↑ Лизанчук Василь. Навічно кували кайдани: Факти, документи, комент. про русифікацію в Україні. ‒ Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. ‒ С. 56
- ↑ Указ императрицы Анны Иоановны правителю Малороссии князю Шаховскому о браках малороссов. «Киевская старина», 1905, № 10, 1(Д) (окрема пагінація).
- ↑ Катерина ІІ про необхідність обрусіння Малоросії та викорінення гетьманства сайт проєкту Лікбез. Історичний фронт. Першоджерело — Сборник русского исторического общества. Том VII. СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1871. С.348.
- ↑ Об отмене стеснений малорусского печатного слова. — Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1905. — С. 2.(рос. дореф.)
- ↑ Розпутенко Іван. Забуття українців [Архівовано 13 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. — Київ: «К. І.С», 2008. — С. 23. ISBN 978-966-7048-87-7
- ↑ Возняк М. Як пробудилося українське народне життя за Австрії, Львів, 1924 р., «Діло»; — С.35-36
- ↑ Василь Верига. Нариси з історії України, 1996, с. 157.
- ↑ рос. дореф. никакого малороссійскаго языка не было, нѣтъ и быть не можетъ
- ↑ 1876 — Емський указ
- ↑ Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» (рос.)
- ↑ Наша пісня гарна й нова?. Михайло Кальницький
- ↑ Ювілей Т. Г. Шевченка і студентські заворушення в Києві 100 років тому
- ↑ Біля Адміністрації президента активісти вимагали особливого статусу для української мови Радіо Свобода
- ↑ Особливий статус для української мови вимагали біля Адміністрації Президента. УНН
- ↑ 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ Лина Кущ. Школы "ДНР": как изучают украинскую историю и язык?. bbc.com (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Отмена языка. В Донецке поменяли "конституцию". svoboda.org (рос.). Архів оригіналу за 12 березня 2020. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Искоренить идентичность: как из крымских школ выдавливают украинский язык. ru.krymr.com (рос.). Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- ↑ В Крыму не осталось ни одной школы с обучением на украинском языке – правозащитники. ru.krymr.com. 26.03.2019. Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
- ↑ Кто в "ЛНР" ждет возвращения Украины: рассказ о жизни на территории сепаратистов. dw.com (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Дети, забудьте украинский: зачем в оккупации окончательно убирают изучение языка? (рос.). Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Лінгвоцидна стратегія Кремля: у Росії хочуть «регулювати норми української мови» аж до злиття
- ↑ Росіяни хочуть скасувати українську мову, літературу та історію у школах під окупацією. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ Окупанти знищують українську літературу та підручники історії: які книги "під забороною". Інформаційне агентство Українські Національні Новини (УНН). Всі онлайн новини дня в Україні за сьогодні - найсвіжіші, останні, головні. (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ «Змушують вчити російською». На півдні України військові РФ полюють на освітян. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ У Криму збираються створити "табори перекваліфікації" для депортованих педагогів, - РНБО ᐉ Народна Правда. Народна Правда (укр.). 17 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ Окупанти впроваджують насильницьку русифікацію для депортованих українців. UA.NEWS. 17 квітня 2022. Архів оригіналу за 18 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ У Криму «друзі Данилевського» відроджують агресивну «русскость». Крым.Реалии (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2022. Процитовано 18 квітня 2022.
- ↑ В Мелітополі окупанти нищать книги з історії України. censor.net. 18.05.22.
- ↑ Окупанти спалюють на ТОТ українські книги в котельнях — Центр національного спротиву
- ↑ https://life.pravda.com.ua/society/2023/06/30/255149/
- ↑ «Философский энциклопедический словарь». — г. Москва: изд. Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
- ↑ Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович [Архівовано 7 серпня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
- ↑ Ігнатуша О., Тарнавський Петро [Архівовано 9 липня 2015 у Wayback Machine.] (біографія)
- ↑ Перейти до: а б стор. 3514, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
- ↑ Опитування: 83% українців виступають за українську як єдину державну мову в країні. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 23 квітня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Сушко Роман, Левицький Мирослав // «Хроніка нищення Української мови» (від доби Романових до сьогодення) [Архівовано 18 вересня 2017 у Wayback Machine.], видання четверте виправлене й доповнене, вид. Б. МММ «Таля», м. Київ, 2012 р., 80 с. — ISBN 978-966-2995-50-3
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Віктор Кубайчук, «Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови». — К.: К. І. С., 2004. — 176 с.
- Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали. Упорядники: Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с. ISBN 966-518-314-1
- Очеретянко С. І., Рябець Л. В. Заборона української мови // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Куземська, Ганна. Нездоланна Україна: Хроніка нищення української Церкви, мови, культури, народу / Рецензенти: Г. П. Півторак, Л. Т. Масенко, І. К. Патриляк. — К. : Фенікс, 2014. — 132 с. — ISBN 978-966-136-179-8.
Посилання[ред. | ред. код]
- Стоп лінгвоцид | Уповноважений із захисту державної мови
- Вірченко, Ніна (20 жовтня 2011). Документи про заборону української мови (XVII–XX ст.). parafia.org.ua. Наша Парафія. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 3 червня 2019.
- Хронологія мовних подій в Україні. Зовнішня історія української мови — movahistory.org.ua
- «О мерах против украинского народа»… Геноцид украинского языка в Российской Империи, или еще одна методика российских пропагандистов. Доклад Полтавского губернатора фон Багговута [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Багговут А. К. Секретный донос полтавского губернатора Багговута министру внутренних дел об украинском движении и мерах борьбы с ним [Архівовано 23 листопада 2019 у Wayback Machine.]. — Полтава: Электрич. тип. М. Г. Амчиславского, 1917 . — 11 с.
- Українська мова серед інших мов світу // Українська мова: Універсальний довідник / Уклад. Зубков М. Г. (Рекомендовано МОН України). — 3-тє вид. випр. і допов. — Харків: Школа, 2006. — С. 17—25. — 496 с. — ISBN 966-8114-55-8.
- Як боролися з українською мовою. Хроніка заборон за 400 років [Архівовано 15 липня 2015 у Wayback Machine.] // «Українська правда», Історична правда. — 03.07.2012.
- Українську мову забороняли, починаючи з духовної літератури [Архівовано 4 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Релігійно-інформаційна служба України. — 9 листопада 2010.
- Цього дня Петро I наказав знищити в монастирях тексти українською мовою [Архівовано 23 січня 2016 у Wayback Machine.] // «Громадське радіо». — 20 грудня 2015/
- «Документи про заборону української мови». "Ridivira". 10 Травень 2016. Архів оригіналу за 19-08-2016. Процитовано 19-08-2016.
- Масенко Л. Т. Українська мова і Росія. Імперія застосувала проти українців цілий арсенал засобів [Архівовано 30 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Радіо «Свобода». — 25 серпня 2019.
- Російський шовінізм під обгорткою «дружби народів» в СРСР. Обличчя Незалежності.
| ||