Випікання короваю – один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію.
Однак чільне місце відведене саме короваю. Він – окраса весільного столу, символ щастя і достатку. Пекли його спеціально запрошені молодиці, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді.
Спільність дій під час випікання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім’ї. Для цього коровайниць зв’язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існувало повір’я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений – злу долю. Тому коровайниці «улещували» коровай приказками та піснями.