Заручини – це своєрідне закріплення і прилюдне оголошення остаточної згоди на шлюб.
На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки та родичі. Усі сідали до столу, а молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев’язував їх рушником. Після цього молода перев’язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. У Карпатах це робила мати дівчини: вона обсипала молодих пшеницею та білою вовною і подавала їм мед, який символізував єдність молодих та їхніх родичів.
Відтепер дівчина і хлопець вважалися зарученими і не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитися вважалася за безчестя, за відмову ж відшкодовували матеріальні витрати та ще й платили за образу.
Наречений отримував барвінкову квітку, наречена – червону стрічку або квітку (на Буковині – траву). У західних районах більш поширеними були вінки, їх плели у так звані барвінкові дні. На Гуцульщині вінок змащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу, навіть спала в ньому. Існувало повір’я: якщо вінок згине – не буде щастя у подружньому житті.