(cache) Просмотр темы - Государство - Для кацапських шовіністів інформація

Вход на форум

Меню

Загрузка...

Показать: Тема: Для кацапських шовіністів інформація
Всего сообщений в топике 131 (по теме 131 / флуд 0)

На страницу 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 След. указать страницу

Ответить на тему

Fri 18 Aug, 2006 15:00

Тема: Для кацапських шовіністів інформація
Автор: nezyd

Рейтинг поста:

нет оценки

В жилах росіян тече "80 відсотків" угро-фінської крові
"Чудь начудила, да меря намерила Гатей, мостов да столбов верстовых..."
Московітський письменник А.Герцен писав: "Мы довольны тем, что в наших жилах течет финская и монгольская кровь, это ставит нас в родственные, братские отношения с теми расами-париями, о которых человеколюбивая демократия Европы не может упомянуть без презрения и оскраблений"
Русская идея. - М.,1992
"... наказом Катерини ІІ-ої заборонено було говорити про фінське походження москвинів, бо "хоч росіяне від словян і різняться походженням, але не мають прецінь нехіті до себе". Так була приділена офіціяльним наказом історія України до історії Московії і далі Росії ..."
Ю.Липа Розподіл Росії. Науково - популярне видання. - Львів: ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ, 1995.

Відомий московітський історик академік Покровский: "...что финны составляли коренное... население будущей Великороссии, ...что славянские пришельцы не занимали пустые места, а "поглощали", т. е. насильственно подчиняли себе это коренное население страны ... (не викликало) разногласий уже у буржуазных историков"
Покровский М.Н. Возникновение Московского государства и "великорусская народность" // "Историк-марксист", 1943, кн. 18-19, с-14-28.

Московський антрополог Алексеева Т. И. : "вятичи и северо-восточные кривичи в антропологическом отношении могут рассматриваться как ОСЛАВЯНЕННОЕ УЗКОЛИЦЕЕ ВОСТОЧНОФИНСКОЕ население Волго-Окского междуречья; ФИНСКИЙ ЖЕ СУБСТРАТ, НО В ШИРОКОЛИЦЕМ ВАРИАНТЕ, проявляется в словенах новгородских ... некоторые славянские группы средневековья, например вятичи и восточные кривичи, представляли собой не столько славян, сколько ассимилированное славянами финское население."

Алексеева Т. И. Антропологический состав восточнославянских народов и проблема их происхождения.//Этногенез финно-угорских народов по данным антропологии. - М.: Наука, 1974.

Доктор археології та первісної історії України, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, професор національного університету "Києво-Могилянська Академія" Л.Л. Залізняк пише: "У генезі росіян брали участь ільменські словени, кривичі, частково в'ятичі та переселенці з Південної Русі...В'ятичі басейну Оки сформувалися у VIII ст. внаслідок змішування місцевого фінського населення зі слов'янськими переселенцями з басейнів Десни та Сейму...Формування кривичів, очевидно, відбувалося у VIII- IX ст.ст. на грунті балто-слов'янської людності, що лишила на Верхньому Дніпрі та Двіні пам'ятки типу Колочин та Тушемля-Банцеровщина в умовах потужного допливу нових слов'янських переселенців з Прип'ятьського Полісся та Середнього Подніпров'я... Ільменські словени... Як і в генезі кривичів, у формуванні словен брали участь далекі нащадки балто-слов'янської культури Тушемля-Банцеровщина, слов'янські колоністи з Полісся VIII ст., а також численні місцеві балтські та фінські племена... Отже, в IX-XI ст.ст. лівобережжя Верхньої Волги колонізували ільменські словени, у складі яких були значний фінський та балтський компоненти. Дещо пізніше, з Х ст. на правий берег Верхньої Волги від верхів'їв Дніпра почали просуватися кривичі. Слов'янські переселенці застали тут місцеве фінське населення. Тому старожитності Верхнього Поволжя Х-ХІII ст.ст. являють собою складну суміш єтновизначальних виробів словен, кривичів, в'ятичів, фіннів, балтів і навіть скандинавів (Седов, 1982, с.185-195) (Рис. 16). Разом з цими племенами певну роль у етнокультурних процесах на Верхній Волзі у час формування російського етносу відіграли і вихідці з Південної Русі, про що свідчать знахідки речей, характерних для Київщини XI-XII ст.ст. (Седов, 1982, с.190)... П.М.Третяков та деякі інші дослідники висловлювали думку, що східне слов'янство лісової смуги Східної Європи постало внаслідок просування власне слов'ян із лісостепової смуги між Карпатами та Середнім Дніпром (тобто згаданої праукраїнської людності Північно-Західної України VI-IX ст.ст.) на північ, у середовище балтських та фінських племен. Це припущення підтверджується даними археології... Росіяни - наймолодший східнослов'янський етнос. їхня прабатьківщина - це Верхнє Поволжя. Перші слов'янські поселенці просунулись сюди з Середнього Подніпров'я ще у VII ст. Мається на увазі плем'я в'ятичів басейну Оки, які... були сумішшю слов'янських колоністів із місцевою фінською людністю. Однак справжня слов'янизація Верхнього Поволжя відбувалася у XI-XII ст.ст., коли балто-слов'янські племена кривичів, радимичів, словен посунули на схід, на Верхню Волгу, споконвіку заселену фінськими лісовими племенами мордви, муроми, мері, весі тощо. У цей же час сюди ж прибували переселенці з Південної Русі-України ... Таким чином, археологічні матеріали свідчать про переселення у VIII-XI ст.ст. праукраїнської людності з Північно-Західної України на лісову північ Східної Європи. Внаслідок змішування слов'янських прибульців з півдня з місцевими балтами та фіннами формувалися літописні племена лісової зони - пращури молодих східнослов'янських етносів... Отже, білоруський, псково-новгородський та російський етноси постали пізніше праукраїнського в процесі слов'янизації вихідцями з Волині та Київського Подніпров'я лісових обширів Східної Європи, споконвіку заселених племенами балтів та фіннів... визначальними для формування російського етносу стали XIV- XV ст.ст. Сталося це в сприятливих умовах першої власне російської держави - Московського князівства Івана Калити, Василя Темного, Івана III. Ця держава постала і розвивалася як улус Золотої Орди, під потужним впливом монгольської імперії Чингізидів. "Головним фактором утворення великоруської нації була Московська держава і монголо-татарські впливи", - писав російський історик П.Струве у 1952 p. Отже, російський етнокультурний комплекс остаточно сформувався в XIV-XV ст.ст. на грунті слов"яно-візантійських традицій Київської Русі в угро-фінському оточенні в умовах залежності від татар ...
Науці відомий четвертий східнослов'янський етнос - псково-новгородці, що постали з ільменських словен, а у XV-XVI ст.ст. були асимільовані росіянами в процесі експансії Московського князівства на захід (Дашкевич, 1993, Залізняк, 1996)...

Таким чином, науці відомі не три, а чотири східнослов'янські народи, з яких українці - найстарші. Білоруський, псково-новгородський, російський етноси фактично постали як відгалуження від українського ... Простежуються два головні етапи впливу праукраїнців на формування інших східнослов'янських народів. Розселення праукраїнської людності у V-IX ст.ст. з територій між Середнім Подніпров'ям і Карпатами на північ призвело до постання в лісовій зоні Східної Європи своєрідного слов'яно-балто-фінського етнокультурного субстрату. Саме на ньому в Х-ХП ст.ст., під потужним культурним, мовним, адміністративним впливом праукраїнської київської метрополії завершилася початкова фаза формування білорусів, псково-новгородців, росіян. Псково-новгородці були асимільовані росіянами під час експансії Московського князівства на захід за Івана III та Івана IV Грозного. У процесі колонізації балтських та фінських земель праукраїнці зазнали суттєвого впливу місцевого неслов'янського населення, що відчутно змінило код їхнього етнокультурного комплексу і призвело до постання окремих, хоча і споріднених, східнослов'янських етносів. Первинна консолідація і народження білоруського, псково-новгородського та російського етносів сталися в складі праукраїнської держави Київська Русь за універсальними законами етнотворення під потужним впливом метрополії на периферію імпері ... Найдієвішим механізмом такого впливу була міграція представників панівного імперського етносу з центру в завойовані провінції. Вона відбувалася тим інтенсивніше, чим були відсталішими і менш заселеними завойовані землі. Класичний приклад - сталий напрямок міграції в імперії Русь з Київської метрополії на лісову Північ. Внаслідок такого розселення мешканців метрополії, мовно-культурного впливу та адміністративного тиску центру на місцевий варварський субстрат народжувалися нові етнічні спільноти. Генетичне вони були пов'язані як з місцевими традиціями, так і з домінуючою культурою імперського етносу. В умовах невідворотного, розпаду імперій і відокремлення провінцій від метрополії відбувався відрив або власне народження нових етносів від батьківського, імперського... державотворчою елітою Франції за часів Карла Великого стала військова аристократія германського племені франків. Як і на Русі, першими англійськими королями та аристократами Х-ХІ ст.ст. були вікінги Данії та Нормандії. Разом з тим, Англійське королівство цього часу вважається першою державою англосаксів, тобто англійців, на ранньосередньовічному етапі етно-історичного розвитку. За аналогією маємо усі підстави твердити, що Київська Русь виникла як держава південних русичів - праукраїнців. Таким чином, за даними історії, археології, етнографії, мовознавства, антропології, українці XVI - XVIII ст.ст. за головними етновизначальними показниками (культура, мова, етнічна територія, ментальність, свідомість, антропологічний тип) були безпосередніми генетичними нащадками людності Південної Русі Х - XIV ст.ст. Русичі Середнього Подніпров'я, Волині, Галичини, Поділля за етнічними ознаками були праукраїнцями, які створили державу Русь зі столицею у Києві. Виникає питання, чи не були генетичні зв'язки білоруського та російського народів з стародавнім Києвом та його культурою і мовою такими ж тісними і безпосередніми, як і українців? Мабуть, ні, хоч би через те, що останні завжди жили і живуть на Київщині, а згадані їх сусіди - на значній відстані від політичного і культурного центру Русі. Своєрідність етногенези білорусів полягає в участі у ньому балтів, а росіян - фіно-угрів. Відомий російський історик (академік) М.Покровський вважав, що в жилах великоросів тече 80 відсотків фінської крові. Про значну роль фіннів у формуванні російського етносу пишуть московські антропологи (Алексеева, 1973). Археологічні матеріали неспростовно свідчать про специфіку матеріальної культури (керамічне виробництво, житлобудівництво, традиційний одяг, прикраси тощо) прабілорусів та праросіян XI - XIII ст.ст., порівняно з культурою праукраїнців. Дослідники пояснюють це перщ за все сильним впливом на північну частину східних слов'ян балтських та фінських культурних традицій. Останні добре простежуються в фольклорі, етнографії, традиційному одязі, домобудівництві та в інших елементах матеріальної культури білорусів та росіян. Так, росіяни запозичили з фінської традиційної культури знамениті пельмені, баню, матрьошку, избушку на курячих ніжках, багатий "ведмежий" фольклор тощо... "
Інститут археолог HАН України Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К:"Бібліотека українця", 1997. - 256
"... підтверджує й ґрунтовне дослідження географічних назв, здійснене академіком Матвієм Любавським (1860-1936), котрий, навівши величезну кількість прикладів фінських коренів у назвах російських поселень XIV-XV ст., зазначав ([1276], с. 11-12). що "особенно доказательным в данном случае являются целые местности, волости и станы с самостоятельными инородческими именами... Это впечатление еще более усугубляется гидрографической номенклатурой этой территории". Про це ж свідчить і чимала кількість запозичених "великорусским наречием" фінських назв у царині землеробства та домашнього побуту, з чого, зазначав професор Петербурзького університету Костянтин Кавелін ([127в], с. 603-604), "можно предполагать, что, с этой стороны, русское племя подчинялось влиянию финнов и позаимствовало от них понятия и привычки, которых оно не имело"... коли за висловом М. Покровського...Важливо те...що "Кавелин это "поглощение", т.е. завоевание (виділ. М. П.- М. Л.), признает основным методом образования великорусского племени и что он не отрицает факта, что образованная таким путем народность в большей своей части составилась из обрусевших - он только забывает добавить: при помощи насилия - неславянских племен"..."

Михайло Лукінюк Україна - Крим - Росія: сучасне на тлі минулого, або старі міфи і нова реальність взаємин.-К., "Бібліотека Українця",2000

Генрик Пашкевич твердив: "що росіяни є майже чистими угро-фінами, які після християнізації прийняли слов'янську мову, але не включили до свого складу якогось істотного компоненту праслов'янського населення ... українці є більш слов'янськими, ніж їх північні сусіди."
H. Paszkiewicz. The Origins of Russia. New York 1954, p. 255-278

Московітський історик Ключевский В.О. пише: "Финские и русские названия сёл и рек идут не сплошными полосами, а вперемежку, чередуясь одни с другими. Значит, русские переселенцы (колоністи з метрополії заселяли периферійні угро-фінські колонії України-Русі - наша прим.) не вторгались в край финнов крупными массами, а, как бы сказать, просачивались тонкими струями, занимая обширные промежутки, какие оставались между разбросанными среди болот и лесов финскими посёлками. Такой порядок размещения колонистов был бы невозможен при усиленной борьбе их с туземцами. Правда, в преданиях Великороссии уцелели некоторые смутные воспоминания о борьбе, завязывавшейся по местам, но эти воспоминания говорят о борьбе не двух племён, а двух религий. Столкновения вызывались не самою встречей пришельцев с туземцами, а попытками распространить христианство среди последних... ФИНСКИЕ ЧЕРТЫ. Вопрос о взаимодействии руси и чуди, о том, как оба племени, встретившись, подействовали друг на друга, что одно племя заимствовало у другого и что передало другому, принадлежит к числу любопытных и трудных вопросов нашей истории. Но так как этот процесс окончился поглощением одного из встретившихся племён другим, именно поглощением чуди русью, то для нас важна лишь одна сторона этого взаимодействия, т. е. влияние финнов на пришлую русь. В этом влиянии этнографический узел вопроса о происхождении великорусского племени, образовавшегося из смеси элементов славянского и финского с преобладанием первого. Это влияние проникало в русскую среду двумя путями: 1) пришлая русь, селясь среди туземной чуди, неизбежно должна была путём общения, соседства кое-что заимствовать из её быта, 2) чудь, постепенно русея, всею своею массою, со всеми своими антропологическими и этнографическими особенностями, со своим обличьем, языком, обычаями и верованиями входила в состав русской народности. Тем и другим путём в русскую среду проникло немало физических и нравственных особенностей, унаследованных от растворившихся в ней финнов... ТИП. 1...Наша великорусская физиономия не совсем точно воспроизводит общеславянские черты... ГОВОР. II. То же влияние, кажется, было небезучастно и в изменении древнерусского говора. В говоре древней Киевской Руси заметны три особенности: 1) она говорила на о, окала; 2) звуки ц и ч мешались, замещали друг друга; 3) в сочетании гласных и согласных соблюдалась известная фонетическая гармония: звуки согласные гортанные г, к и х сочетались с твёрдыми гласными а, о, ы, у, э и с полугласным ь, а зубные, или свистящие, з, с и ц и нёбные, или шипящие, ж, ч и ш - с мягкими гласными я, е, и, ю и с полугласным ь; сюда же можно отнести и мягкое окончание глаголов в 3-м лице обоих чисел (пишеть, имуть) . Следы этих особенностей находим в остатках древней письменности XII и XIII вв. В иностранных словах при переходе их в русский язык неударяемые звуки а и с заменялись звуком о: Торвард - Трувор, Елена - Олёна. Киевская Русь сочетала гортанное к с твёрдым ы, а зубное ц или нёбное ч - с мягким и или ь: она говорила Кыев, а не Киев, как говорим мы вопреки правилам древней русской фонетики, требовавшей, чтобы к при встрече с и перезвуковывалось в ц или ч: отсюда форма в одной южнорусской рукописи XII в. "Лучино евангелие" (от Луки). Эта древняя фонетика сохранилась отчасти в наречии малороссов, которые говорят: на полянци, козаче. Мы, великороссы, напротив, не сочетаем ц и шипящие ж и ш с мягкими гласными, говорим: кольцо, шыре, жизнь, и не сумеем так тонко выговорить соединённых с этими согласными мягких гласных, как выговаривает малоросс: отъця, горобъця. Далее, в древнем южном говоре заметно смешение или взаимное заместительство звуков ц и ч: в Слове о полку Игореве веци и вечи, галичкый. Те же особенности имел в XII в. и частью сохранил доселе говор новгородский: в поучении архиепископа Илии-Иоанна духовенству гыбять (гибнуть), простьци и простьчи, лга (льзя), или в договоре 1195 г. с немцами немечьскый и немецкый, послухы и послуси. Признаки той же фонетики замечаем и в говоре на верхнем Днепре: в смоленском договоре 1229 г. немечкый, вереци (церковнославянское врещи - тащить), гочкого (готского). Значит, некогда по всему греко-варяжскому пути звучал один говор, некоторые особенности коего до сих пор уцелели в говоре новгородском... Другие особенности обоих поднаречий: в южном г произносится как придыхательное латинское h, е близко к у и мягкое окончание 3-го лица глаголов (ть), как в нынешнем малорусском и в древнем русском (векоу - веков, в договоре 1229 г. узяти у Ризе - взять в Риге); в северном г выговаривается как латинское g, в в конце слов твёрдо, как ф, твёрдое окончание 3-го лица глаголов (ть)... Зато московское наречие, усвоенное образованным русским обществом как образцовое, некоторыми чертами ещё далее отступило от говора древней Киевской Руси: гаварить по-масковски значит едва ли ещё не более нарушать правила древнерусской фонетики, чем нарушает их владимирец или ярославец. Московский говор - сравнительно позднейший, хотя его признаки появляются в памятниках довольно рано, в первой половине XIV в., в одно время с первыми политическими успехами Москвы. Кажется, в духовной Ивана Калиты 1328 г. мы застаём момент перехода от о к о, когда рядом с формами отця, одиного, росгадает читаем: Андрей, аже вместо древнего оже - ежели. Таким образом, говоры великорусского наречия сложились путём постепенной порчи первоначального русского говора. Образование говоров и наречий - это звуковая, вокальная летопись народных передвижений и местных группировок населения. Древняя фонетика Киевской Руси особенно заметно изменялась в северо-восточном направлении, т. е. в направлении русской колонизации, образовавшей великорусское племя слиянием русского населения с финским. Это наводит на предположение о связи обоих процессов. Даль допускал мысль, что акающие говоры Великороссии образовались при обрусении чудских племён. Восточные инородцы, русея, вообще переиначивали усвояемый язык, портили его фонетику, переполняя её твёрдыми гласными и неблагозвучными сочетаниями гласных с согласными. Обруселая Чудь не обогатила русского лексикона: академик Грот насчитал всего около 60 финских слов, вошедших большею частью в русский язык северных губерний; лишь немногие подслушаны в средней Великороссии, например пахтать, пурга, ряса, кулепня (деревня). Но, не пестря лексики, чудская примесь портила говор, внося в него чуждые звуки и звуковые сочетания. Древнерусский говор в наибольшей чистоте сохранился в наречии новгородском; в говоре владимирском мы видим первый момент порчи русского языка под финским влиянием, а говор московский представляет дальнейший момент этой порчи... ПОВЕРЬЯ. III. Несколько отчётливее выступает в памятниках и преданиях взаимное отношение обоих встретившихся племён в области поверий. Здесь замечаем следы живого обмена, особенно с финской стороны. Народные обычаи и поверья великороссов доселе хранят явственные признаки финского влияния. Финские племена, обитавшие и частью доселе обитающие в средней и северо-восточной полосе Европейской России, оставались, кажется, до времени встречи с Русью на первоначальной ступени религиозного развития..."
Ключевский В.О. Курс русской истории . Соч. в 9 тт.,М.,1987

Московітський історик Платонов С.Ф.: "На северо-востоке русские(колоністи з метрополії заселяли периферійні угро-фінські колонії України-Русі - наша прим.) переселенцы попадают на новые места, в страну с иным географическим характером, чем Поднепровье. Особенности этой страны создают постепенно и новые черты в физическом типе колонистов, и новые социальные и экономические порядки в их быту…Первоначальными жителями северо-восточной окраины были финские племена меря и мурома, о быте которых история не знает ничего достоверного. Исследователь древней шей истории Суздальской Руси, проф. Корсаков ("Меря и Ростовское княжество", 1872) пробует восстановить быт мери: 1) по указаниям разных источников, - так как летопись говорит о первоначальных жителях этой страны очень мало; 2) по сравнению быта теперешнего населения губерний Московской, Владимирской, Костромской и Ярославской с бытом жителей других великорусских губерний: особенности этого быта могут быть объясняемы бытом первоначальных обитателей названных губерний;…Со второй половины XII в. этот путь, сквозь вятичей, устанавливается и начинается заметное оживление Суздальского княжества, - туда приливает население, строятся города, и в этой позднейшей поре колонизации замечается любопытное явление: появляются на севере географические имена юга (Переяславль, Стародуб, Галич, Трубеж, Почайна), верный признак, что население пришло с юга и занесло сюда южную номенклатуру. Занесло оно и свой южный эпос, - факт, что былины южнорусского цикла сохранились до наших дней на севере, также ясно показывает, что на север перешли и люди, сложившие их. Страна, в которую шли поселенцы, своими особенностями влияла на расселение колонистов. Речки, по которым селились колонисты, не стягивали поселения в густые массы, а располагали их отдельными группами. Городов было мало, господствующим типом селений были деревни, и таким образом городской быт юга здесь заменился сельским…Переселяясь в Суздальский край, русские, как мы сказали, встретились с туземцами финского происхождения. Следствием этой встречи для финнов было их полное обрусение. Мы не находим их теперь на старых местах, не знаем об их выселении из Суздальской Руси, а знаем только, что славяне не истребляли их и что, следовательно, оставаясь на старых местах, они потеряли национальность, ассимилировавшись совершенно с русскими (тобто українськими - наша прим.) поселенцами, как расой, более цивилизованной. Но вместе с тем и для славянских переселенцев поселение в новой обстановке и смешение с финнами не осталось и не могло бы остаться без последствий: во-первых, изменился их говор; во-вторых, совершилось некоторое изменение физиологического типа; в-третьих, видоизменился умственный и нравственный склад поселенцев. Словом, в результате явились в северорусском населении некоторые особенности, выделившие его в самостоятельную великорусскую народность."
Платонов С.Ф. Лекции по русской истории/ Вступит. Ст. А.Н. Фукса.- М.: Высш.шк., 1993.-736.

Московітський історик Карамзин Н.М.: "Кроме народов Славянских, по сказанию Нестора, жили тогда в России и многие иноплеменные: Меря вокруг Ростова и на озере Клещине, или Переславском; Мурома на Оке, где сия река впадает в Волгу; Черемиса, Мещера, Мордва на юго-восток от Мери; Ливь в Ливонии; Чудь в Эстонии и на восток к Ладожскому озеру; Нарова там, где Нарва; Ямь или Емь в Финляндии; Весь на Белеозере; Пермь в Губернии сего имени; Югра или нынешние Березовские Остяки на Оби и Сосве; Печора на реке Печоре. Некоторые из сих народов уже исчезли в новейшие времена или смешались с Россиянами;... Но Финны Российские... имели не только постоянные жилища, но и города: Весь - Белоозеро, Меря - Ростов, Мурома - Муром. Летописец, упоминая о сих городах в известиях IX века, не знал, когда они построены... Имя нашей Перми есть одно с именем древней Биармии, которую составляли Архангельская, Вологодская, Вятская и Пермская Губернии."
Карамзин Н.М. История государства Российского/ Коммент. А.М. Кузнецова; Худож. И. Цыганкова. В 3 кн.- Калуга: Золотая аллея, 1993.

Московітський історик Соловьев С.М.: "В начале нашей истории мы видим, что славяне и финны действуют заодно; ... ославянились финские племена - меря, мурома, каким образом Двинская область получила русское народонаселение и стала владением Великого Новгорода…"
Соловьев С.М. Сочинения. В 18 кн. "История России с древних времен".- М.: Голос, 1993.

"У сучасній російській, навіть літературній, мові "акання" стало нормою. У ній, попри написання, ніхто не вимовляє молоко, собака - слід казати малако, сабака тощо. Причина цього полягає в особливостях мовного апарату фіно-угорських племен - корінного населення Московії, що підкорилося українським колоністам з Руси та стало етнічною основою для формування пізнішої російської нації(…) З усіх колоній Київської Русі Новгородська республіка (1137-1478) була заселена значно більшою кільістю вихідців з метрополії - України - ніж Московське князівство. Українська культура, мова, демократична форма правління - Віче, навіть грошова одиниця - гривня, усе це прижилося у Новгороді краще на відміну від Москви, де панував фіно-угорський й татарський елемент. Пізніше незалежність та самобутність Новгорода була знищена московським царем Іваном Третім. У результаті його походів та масових убивств мирного населення у 15 сторіччі Новгород було приєднано до Московської держави."
Михайло КРАСУСЬКИЙ ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Переклад здійснено за виданням Індо-Європа (ISSN 0869-2750) ч.1 за 1991 р.

Московітський історик професор Петербурзького університету К. Кавелін: "Начнем с того,что мы прожили не тысячу лет, а гораздо меньше ... Раскроем первую нашу летопись... Составитель ее знает малороссов ... называет северо-западные отрасли того же племени... но замечательно, что великоруссов он вовсе не знает. На восток от западных русских племен, где теперь живут великоруссы, обитают, по летописи, финские племена... Где же были тогда великоруссы? Об них в перечислении племен, живших в теперешней России, не упоминается ни слова... Из этого совершенного молчания следует заключить, что в то время этой, теперь самой многочисленной... ветви русского племени (далі Кавелін цілком обгрунтовано називає її "младшей ветвью русского племени"), ЕЩЕ НЕ СУЩЕСТВОВАЛО".
Кавелин К.Д. Собрание сочинений: В 3-х тт. Т. 1: Монографии по русской истории- -Спб., 1897.

Відомий московітський історик академік О. Шахматов наголошував у 1916 році: "...Ми повинні одкинути якнайрішучіше гадку про те, що Київщина з давніх часів залюднена була не предками сьогочасних малороссов, а предками сьогочасних представників инших руських народностей. Шукати в Х- XI віці над Дніпром великорусів це річ цілком даремна, бо ж великоруська народність походження нового"
Шахматов О. Короткий нарис історії української мови: Перекл. з рос. В. Дем'янчука // О. Шахматов, А. Кримський. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменськоїстароукраїнщини XI-XVIII вв. - К., 1922

Інституту етнології ті антропології Російської академії наук (читаємо у першій книзі започаткованої серії праць): "начальный этап формирования их (росіян) этноса пришелся на XIV столетие"
Русские / Ред. В.А. Александров, И.В. Власова, Н.С. Полищук. - М., 1997.

Московітський історик та етнограф XIX століття Вадим Пассек: "Для нас бессмертно «Слово о полку Игореве»: и оно есть произведение украинское ... воспетые в нем дела совершены малороссами. Они бились с половцами и печенегами; они пробудили жизнь на севере России и перенесли сюда все зачатки государства,.. и сами названия своих южных рек и городов: Владимира, Переяславля, Перемышля, Звенигорода. Лыбвди, Трубежа и проч., даже сам вес и монета перешли сюда не из самобытного Новгорода, но из Киева!" .
Срезневский В. Вадим Васильевич Пассек и его письма к И.И. Срезневскому// "Русская старина", 1893, СПб.

"На руїнах пoлimuчної структури Київсько-Руської імперії залишилась може й сильніша, ніж політична, сила вже малодинамічної імперської влади, культура Київської Руси... Ідеали київської культури проявляються в "Повісті временних літ", в прекрасному "Поученні дітям" Володимира Мономаха, в "Слові о полку Ігоревім" та ін. Насувається питанья: хто був творцем тої київської культури...? Про творця київської культури свідчить їїд ух о в н и й характер, і тому знайти його не тяжко... Великодержавні амбіції нині сильного російського народу спонукують його вчених та істориків, дослідників мистецтва, права чи економіки старатися величну культуру Київської Руси-України привласнити собі. Але є річчю безсумнівною, що ця культура східньосвропейського середньовіччя, яка є тріюмфом слов'янського світу, постала таки на Русі-Україні, що вона є творчістю українського народу, бо її духовність є вірною відбиткою духовности українського народу, а не російського народу пізніх часів. Російські археологи та історики, дослідники минулого Київської Руси, будучи не в силі заперечити факту, що в IX- XI стоп., коли Київська Русь була вже цивілізованою країною, мешканці північно-лісової смуги жили ще крайньо примітивним життям (за висловом автора "Повісті временних літ", "скотським образом".), приходять до незрозумілого висновку, що київська культура була твором усіх племен східньої слов'янщини. Як таке може бути, коли племена, що згодом стали ядром московсько-російського народу, лише частинно говорили тоді слов'янською мовою, а більшість уживала фінських діалектів? Ще й в XII стол. вони були ворожі до того християнства, що приходило до них з Києва та з Руси-України"
Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східньослов'янських націй. - Ню Йорк-Париж, 1964.

Проф. Петербурзького університету X. Вовк : "...Порівнюючи антрополоґічні особливості українців з такими самими особливостями інших слов'янських народів, ми бачимо, що українці, безперечно, найбільшу спорідненість виявляють з південними та західними (за винятком поляків) слов'янами, і, згідно з поглядами Hamy та Deniker'а, їх слід зачисляти до так зв. адріатичної, або динарської, раси, яку ми воліли б назвати слов'янською".
Х. Вовк Студії з української етноґрафії та антрополоґії.- К.: Мистецтво, 1995.-336 c.: іл.

Доктор археології та первісної історії України, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, професор національного університету "Києво-Могилянська Академія" Л.Л. Залізняк пише: "На думку французьких учених Ф. Амі та Ж. Денікера, всі слов'яни належать до двох головних антропологічних типів: північного віслянського та південного динарського. Перший (полаби, поляки, білоруси та росіяни) характеризується відносно невеликим зростом, світлим волоссям та відносно довгим черепом. Динарському антропологічному типові (українці, серби, хорвати, словаки, чехи) властивий високий зріст, темне волосся, короткоголовість, тобто ті ознаки, що є визначальними, за Ф. Вовком, для більшості українців. До нього слід віднести переважну більшість людності Галичини, Волині, Поділля, Середнього Подніпров'я X— XIV ст., козацької України XVI—XVIII ст. і корінного населення сучасної України.Отже, українці генетичне пов'язані з людністю Південної Русі, на відміну від більшості білорусів та росіян, які належать до іншого антропологічного типу... Отже, за даними історії, археології, етнографії, мовознавства, антропології, українці XVI—XVIII ст. були безпосередніми генетичними нащадками людності Південної Русі X—XIV ст. Русичі Середнього Подніпров'я, Волині, Галичини, Поділля за етнічними ознаками були праукраїнцями, які створили державу Русь зі столицею в Києві...У пошуках безпосередніх культурно-історичних спадкоємців Київської Русі визначальним є не стільки факт формальної подібності культур, скільки генетична спадковість та безперервність, тривалість історичного розвитку від південних русичів до сучасних українців. Це дає підстави вважати Київську Русь, козацьку та сучасну Україну послідовними, генетичне пов'язаними фазами життя одного етносу — українського народу. Це не слід розуміти так, що людність Південної Русі — то українці, які мовою, культурою, ментальністю мало відрізнялися від населення козацької чи сучасної України. Головні риси українського етносу на той час лише формувалися. Тому південних русичів як безпосередніх пращурів українців правильніше називати праукраїнцями... "
Інститут археологи HАН України
Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник.- К.: Вища шк.,1999.-263 с.: іл

Доктор археології та первісної історії України, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, професор національного університету "Києво-Могилянська Академія" Л.Л. Залізняк пише: "Сучасний стан науки дає усі підстави вважати найстаршим східнослов'янським етносом українців, етнічна історія яких через безпосередні контакти з греко-римською цивілізацією розпочалася досить рано. Пізніше, в процесі колонізації праукраїнцями заселеної балтами та фіннами лісової Півночі Східної Європи, почали формуватися псково-новгородці, білоруси та росіяни. Отже, у світлі сучасних досліджень етногенез останніх є відгалуженням від праукраїнського етнічного дерева дочірніх етносів... маємо вагомі наукові підстави вважати, що Київську Русь як державу консолідував не міфічний давньоруський етнос, а праукраїнці на давньоруському етапі свого історичного розвитку. Про це неспростовно свідчать руські та іноземні писемні джерела, дані археології, мовознавства, етнографії, антропології та інших наук (Грушевський, 1913, Дашкевич, 1993, Півторак, 1993, Залізняк, 1994)... Антропологічні дані свідчать, що більшість росіян та білорусів є носіями відмінного від південних русичів та сучасних українців антропологічного типу. Динарський антропологічний тип є пануючим на теренах України протягом останніх тисячоріч. Інші східні слов'яни належать до іншого, віслянського антропологічного типу. Отже, в антропологічному відношенні білоруси та росіяни, на відміну від українців, не можуть вважатися прямими нащадками південних русичів. Східне слов'янство північної частини не можна вважати безпосереднім спадкоємцем мови Південної Русі тому, що вона уже в XI—XII ст.ст. набула виразних праукраїнських рис (Кримський, 1996, с.ЗО, 31). Немає сумніву, що культурні традиції Південної, Київської Русі були важливою складовою підґрунтя білоруського та російського народів. Однак, на відміну від українців, які є прямими етнічними нащадками людності княжого Києва, Галича, Чернігова, російська та білоруська етнічна специфіка є прямим продуктом їхнього саморозвитку в умовах власних етнічних територій. Отже, росіяни та білоруси е нащадками стародавнього Києва такою мірою, як литовці, українці чи узбеки є етнічними спадкоємцями державотворчого етносу Російської імперії. Звичайно, культура останніх увібрала елементи культури російської метрополії, але від цього вони не стали росіянами. Як росіяни розбудовували Російську імперію, так праукраїнці були творцями і будівничими Київської Русі. Остання була ранньосередньовічною імперією, державотворчим етносом якої були південні русичі, або праукраїнці. Київська Русь — перша українська держава, підвалина державної історії України. Прибічники пізнього часу народження українців нерідко аргументують свою позицію тим, що сам етнонім "українці" поширився лише у пізньому середньовіччі. Однак зміна народом свого імені не є чимось екстра- ординарним в європейській історії. Так, середньовічні поляки звалися ляхами, румуни — волохами. Росіяни остаточно відмовилися від етноніму московити лише за Петра І, тобто на початку XVIII ст., і сталося це значною мірою з політичних міркувань. Тобто, те що людність Південної Русі Х—ХІІІ ст.ст. звалася не українцями, а русами не заперечує факту, що останні в етнічному розумінні були українцями на княжому етапі історичного розвитку цього етносу ... Україна та Росія історично належали до різних типів цивілізації. Якщо Україна своєю історичною долею, з часів Київської Русі до кінця XVIII ст., була нерозривно пов'язана з Європою, то Росія розвивалася як деспотія східного типу. Тому не можна включати Київську Русь до російської історії як перший етап розвитку російської держави. Ці державні утворення принципово відрізняються способом виробництва, суспільними відносинами, напрямами економічних, політичних, культурних та духовних зв'язків. Участь у формуванні російського етносу колоністів з України не є підставою для розгляду всієї її історії як частини російської. Сполучені Штати Америки заснували значною мірою колоністи з Англії. Але нікому не спадає на думку вважати історію Англії першим етапом історії США або починати останню із завоювання туманного Альбіона римськими легіонами чи Британських островів норманнами під проводом Вільгельма Завойовника. До речі, у американських істориків значно більше підстав поводитися так з історією країни, звідки походять їхні предки. Адже США та Англія належать до однієї європейської цивілізації, а Київська Русь та Московське князівство- до різних... "
Інститут археологи HАН України
Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. -К:"Бібліотека українця", 1997. - 256 с
Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник.- К.: Вища шк.,1999.-263 с.: іл

Московітський історик академік Борис Рибаков: "У своїй концепції, я обстоюю позиції, що українці живуть автохтонна, тобто споконвічно, на корінній слов'янській землі. При цьому спираюсь на трьох китів історичної науки: Недерле, що створив "Слов'янську енциклопедію", академіка Грекова, історика держави і права Юшкова".
Рибаков Б. Нова концепція нашої державності // "Наука і суспільство", 1990. 4.7, Київ

"Звернемося насамперед до даних антропології... Французький учений Амі поділяє слов'ян на дві групи. До o першої зараховує він поляків, білорусів та москвинів... Друга група обіймає сербів, хорватів, словінців, чехів, словаків та українців... Багаторічні дослідження професора Петербурзького університету X. Вовка, засновані на численних антропометричних вимірах, цілком стверджують і деталізують погляди професора Амі. В результаті вислідів Хведора Вовка встановлено ряд антропологічних прикмет, що ними дуже помітно відрізняються українці від росіян. Досвіди показують, що домішки фінсько-тюркської крови істотно віддалили росіян від народів Европи і наблизили до Азії. Щодо українців, то вони, як за даними Амі, так і за даними проф. Вовка, зберегли свою старовинну динарську расову основу. Так в самій фізичній зовнішності виявляється своєрідність українського національного типу."
Бойко Ю. Шлях нації. - Париж-Київ-Львів: "Українське слово", 1992

Академік С.Л. Рудницький: "При нинішнім стані науки розріжнясмо в Европі чотири головні раси. Північна раса (германська) висока зростом, довгоголова, значить, що голова, як дивимося на неї згори, виглядає подовгувата, з ясними очима й волоссям. Обіймає германські народи Британії, Скандинавії та Північної й Середущої Німеччини. Північно-східна (фінська) раса низька зростом, майже довгоголова, з ясними очима й волоссям, обіймає фіннів, москалів і в части білорусинів та поляків. Середземноморська раса низька зростом, майже круглоголова, значить, що голова, як диви мось на неї згори, виглядає круглява, з темними очима й волоссям, обіймає майже усі романські народи та південних німців. Адрійська раса висока зростом, кругоголова, з темними очима й волоссям, обіймає усіх(без болгарів) південних слав'ян та українців. Адрійську расу вважають декотрі антропологи властивою слав'янською расою, що, розширяючись зі своєї правітчини на всі сторони, накидала народам інших рас (головно ж фінської) дещо зі своєї будови тіла, свою мову й культуру. Такими зіслав'янщсними народами є чехи, надлабські слав'яни, поляки, білорусини, москалі, болгари... Український нарід творить серед своїх сусідів дуже визначну і самостійну расову групу. Для приміру подаю коротку табельку, зложену з матсріялів Вовка й Раковського. Декому посторонньому могло б здаватись, що ріжниці між поодинокими народами обертаються прецінь в занадто малих обсягах, отже, не мають значіння. На се відповім, що се середні числа, взяті з тисячів помірів, які виразно зазначують антропологічну особистість даної групи людства. Вона показує нам передусім дуже наглядно, що українці мають дуже мало расової подібности з москалями й поляками, натомість сі два сусідні нам народи дуже подібні між собою. Тих три рядки чисел, роздобутих стислою природописною наукою, говорять за грубезні томи. Вони немов молот розбивають обі "об'єдинительні" теорії, які так довгі часи розповсюджнювали про нас москалі й поляки... ми, українці, є самостійний нарід... навіть із расового боку, чого, навпаки, не можна сказати про поляків чи москалів. Український расовий тип, що панує неподільно на широких просторах нашої Верховини, Підгір'я, Поділля, Волині, Подніпр'я, Слобідщини, Кубанщини і тільки на межах нашої теріторії дещо слабше зазначений, творить віковічно тверду основу української нації... антропологічна наука наглядно доказує, що радше москалі й поляки - мішанці слав'ян з фіннами. Український нарід натомість - се окремий антропологічний тип, чисто слав'янський своїм походженням, дуже своєрідний своєю старин-ностю й чистотою від всіляких нсарійських домішок."
С.Л. Рудницький Чому ми хочемо самостійної України? / Упор., передмова О.І. Шаблія. -Львів: Світ, 1994.- 416с.

Доктор археології та первісної історії України, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, Інститут українознавства Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, професор національного університету "Києво-Могилянська Академія" Л.Л. Залізняк пише: "Однак не витриумє критики і погляд на Русь як спільну "колиску трьох братніх народів" або, як формулює Н. Яковенко "спільний стовбур", на який мають рівне право всі східнослов'янські народи. Немає сумніву, що київоруський стовбур для них був спільний, але ще задовго до відгалуження від нього пращурів білорусів та росіян цей стовбур вже був українським. Невже на культурно-історичну спадщину першого Англійського королівства ІХ-ХІІ ст. мають однакові історичні права як сучасні англійці, так і американці та австралійці? Останні відгалузилися від англійського етнічного стовбура точно так, як білоруси чи росіяни свого часу відгалузилися від українського етно-культурного дерева, яке розвивається на власних етнічних землях донині. Культурно-історичні права Москви на спадщину княжого Києва не більші і не менші як права Букарешту, Парижу чи Мадріду на культуру та історію батьківського для їхньої мови та культури античного Риму; Вашингтону чи Мельбурну - на спадщину імперського Лондона, аргентинців та мексиканців - на середньовічний Мадрід. Київська Русь - продукт націотворення українського народу на княжому етапі його етнічної історії. Білоруси та росіяни, образно кажучи, походять від українського батька та балтійської і фінської матерів. Отже, вони навіть не молодші сестри чи брати українського етнічного організму, а його діти. Точно так нащадками ("дітьми") латинян є еспанці, французи та румуни, еспанців - мексиканці, чілійці та аргентинці, англійців - американці, канадійці та австралійці. Без розуміння цих універсальних законів історичної етнології неможливе об'єктивне відродження правдивої історії Східної Европи. На жаль, до сих пір вона лишається викривленою імперськими аспіраціями прибічників "єдиної та неділимої", викорінити які не завжди вдається навіть видатним українським історикам."
ЛЕОНІД ЗАЛІЗНЯК Інститут археологи HАН України КИЇВСЬКА РУСЬ: ПРАУКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ЧИ "СПІЛЬНИЙ СТОВБУР" СХІДНИХ СЛОВ'ЯН? УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК ЖУРНАЛ ІСТОРІЇ І УКРАЇНОЗНАВСТВА 1-4 (136-139). Рік XXXV Під загальною редакцією ЛЮБОМИРА ВИНАРА 1998 НЬЮ-ЙОРК - ТОРОНТО - КИЇВ - ЛЬВІВ – МЮНХЕН

"За своєю расовою природою москвини - мішанці слов'янської та фінської крови. Слов'янський первень москвинів - це племена кривичів, половчан, новгородських слов'ян. Головною ж біологічною основою москвинів стали фінські племена: Чудь, Водь, Ям, Весь, Перм, Меря, Мурома, Мордва, Мокша, Мещера, Черміси, Юґра, Печора, Король, Зиряне, Самоядь, Срза та інші. Слов'янсько-фінське походження засвідчують дані археології, речові докази, проти яких сперечатися не доводиться. Видатний знавець російських археологічних даних, проф. Спіцин, в своїй праці "Владимирские курганы" зазначає; "Могили Х віку можна було б приписати південно-руським (тобто українській області) і середньо-руським (тобто білоруським) племенам... у Воло-димирській області (центрально-московській) їх нема". Московський історик Мілюков пише: "...трудно було б шукати наших предків, як це робили московські історики-націоналісти, між кочовими племенами російського півдня (цебто України - наша прим.) ...там відбувалися інші процеси і московська національна традиція - навіть і несвідомо - туди не доходить." "Згідно з усіми відзнаками... в лісній смузі горішніх допливів Дніпра й зараз на схід від нього, минаючи степ, у напрямку до Оки і Волги сусідували з русько-слов'янськими племенами фінські й тюркські. Брак географічних перешкод, єдність будови східньої рівнини виявилися могутніми об'єднуючими принципами. Поступово просуваючись вгору по рікам до водозборів, а потім переходячи в другі басейни, руські колоністи повільно розселювались між чужими племенами, передаючи їм свою мову, засвоюючи їх фізичну зовнішність." Цілковиту відрубність москвинів за часів їхнього формування від українців стверджують московські вчені Пресняков, Любавський, Смірнов тощо. Північно-східні слов'яни, перед тим, як злилися з фінами, не створили жодних значних духово-культурних цінностей, не виробили власної цивілізації. Винятком з цього були новгородці, де виникали зародки оригінальної північносло-в'янської культури, які були нещадно, майже безслідно знищені згодом Москвою, коли "Господин Великий Новгород" став московською провінцією. Не маючи власних культурних та державно-творчих традицій, москвини переймали їх від нас, з України. Так перейняті були наші книги, наші поетичні леґенди, цілий ряд особливостей нашої матеріяльної культури. Доходило до того, що переймано навіть назви наших міст (Володимир, Галич тощо). Москвинам здавалося, що коли вони запозичать з України зовнішній вигляд її культури, то це піднесе їхню молоду державність на рівень могутности Київської Руси. Тому у Володимирі Суздальському з'являються Золоті Ворота, річка Либедь тощо. Дуже важно тут підкреслити, що предки нинішніх москвинів у жодній мірі не були співтворцями культури й цивілізації Київської Руси - це історія лише України. Московщина на зорі свого історичного життя не мала нічого величного, нічого такого, що становило б непроминальну вічну цінність, а не маючи - намагалася привласнити так, як привласнила собі старовинну українську назву Русь. Національна амбіція москаля вимагала того, щоб виводити генезу московської нації від вихідців з південно-східнього слов'янства. Москвинові треба було, бодай фальшивими аргументами, довести свої культуротворчі здатності в давньому минулому. Але теорія "общих истоков русской истории" мае ґрунт не лише в амбіціях москвинів. Ця теорія потрібна їм також для виправдання своєї аґресії на Україну. Бо якщо припустити, що росіяни й українці мають в своєму минулому цілі століття спільної духової творчости, то це означатиме, що між ними ще й нині повинно залишитися багато спільного з тих давніх часів. На цьому вже легко ґрунтувати й ідею "единой неделимой", чи то в її старій білоґвардійській, чи в новій большевицькій варіяції."
Бойко Ю. Шлях нації. - Париж-Київ-Львів: "Українське слово", 1992

"З самого початку виходу московських племен на історичну сцену в 10-11 століттях взаємовідносини між ними та Руссю не відзначалися гармонією та ідилічністю, що пояснюється багатьма причинами. Адже це були народи різного етнічного походження та культури. Пращури русинів-українців були землеробськими слов'янськими племенами, притому найбільш розвиненими серед інших слов'ян, з багатотисячолітніми (12-15 тисяч років) традиціями культурного розвитку. Пращурами москвинів були угро-фінські племена примітивної збирально-мисливської культури, що жили відокремлено серед безкрайніх лісів та багнищ північно-східної Європи. Майже десятитисячолітній розвиток, який створив високі цивілізації Трипілля, Шумеру, Греції та Риму, їх начисто обминув. Слов'яни належать до індоєвропейців, найближчі їхні родичі-прибалти (крім естонців), та германці. Одну-півтори тисячі років тому вони могли розуміти одне одного без перекладача. Угро-фінські племена належать до урало-алтайської групи і тисячу років тому були близькі до печенігів, половців та хозар, але знаходились на значно нижчому, ніж останні, рівні суспільного розвитку, фактично, предки москвинів були тими ж печенігами, тільки лісовими. На той час це були найпримітивніші і найвідсталіші у культурному відношенні племена Європи. Не лише в далекому минулому, але ще на зламі 1 та 2 тисячоліть вони були канібалами. Грецький історик Геродот (5 ст. до Хр.) називав їх андрофагами (пожирачами людей), а Нестор-літописець уже в період Руської держави - самоідами. Певна сукупність племен може називатися народом, якщо вона має спільну територію, мову та єдину етнокультуру (тип житла, посуд, прикраси, знаряддя праці,... звичаї, вірування, міфологія, обряди тощо) ... Археологи, мовознавці, антропологи, етнопсихологи доводять безперервність розвитку одного й того ж народу на теренах між Дністром та Середнім Дніпром на протязі 6-7 тисячоліть і цим народом є сучасні українці... При вивченні питання походження та споріднености народів більше значення, ніж мова, має антропологічний тип. Він пов'язаний з генетичним кодом, а отже й з тими рисами поведінки народу, які передаються спадкове. Українці належать до динарського або українського антропологічного типу, який постав 6 тисяч років тому. До нього належать інші слов'янські народи: серби, словаки, словени, хорвати, чехи, чорногорці. Поляки, білоруси та москвини, які також говорять слов'янськими мовами, належать до іншого, так званого віслянського типу. А це означає, що вони мають інший генетичний код і є такими ж слов'янами, як негри Америки - європейцями. Кілька слов'янських племен, помандрувавши у 5-6 століттях на землі сучасної Польщі, передали примітивним автохтонам слов'янську мову, але самі розчинилися в морі тубільного населення. Утворився народ "поляки", який говорить слов'янською мовою, має елементи слов'янської культури, але інший антропологічний (генетичний) тип, а отже й іншу, ніж справжні слов'яни, психологію поведінки, яка відзначається агресивністю, жорстокістю та нетерпимістю до сусідів, пихою та гонором, як компенсація за нестачу розумових здібностей. Велику роль в генезі поляків відіграли жорстокі й хижі тюрські племена обрів та лєхів, які в кінці 6 ст. пройшли Південною Україною, осіли на Півдні Польщі й за два століття розчинилися серед місцевого населення. Зважаючи на те, що ляхи та москвини мають однаковий антропологічний тип, а москвини постали від угро-фінів, приходимо до висновку, що від них же походять і поляки. Не випадково історик Б.Рибаков розмістив андрофагів Геродота на теренах сучасної Польщі. Насправді андрофаги жили в малопрохідних лісах та болотах на Півночі Європи між Віспою та Уралом. Сталість антропологічного типу свідчить, що маса народу, а отже й основи його поведінки, не змінилися. Без великої натяжки можна й треба говорити, що ніяких праслов'ян не було, а були праукраїнці, від яких внаслідок різних історичних процесів, зокрема, розселення на інші землі, постали слов'янські народи. Справжніми слов'янами є лише ті, що мають український антропологічний тип. Про інших треба говорити як про слов'яномовних. Угро-фіни прийшли на терени Північне-Східної Європи з-за Уралу порівняно недавно, десь у 1 тисячолітті до Р.Хр. Маючи низьку організацію суспільного життя, вони не могли витримати конкуренції у боротьбі з культурнішими народами за степ та лісостеп і мусили вдовольнитися малопридатними для життя землями. Очевидно, нестача продуктів харчування змушувала їх пожирати своїх стариків, ослаблених, або захоплених у полон членів сусідніх племен. Внаслідок збільшення чисельности слов'ян й слов'яномовних народів та розвитку торгівлі у 8 ст. починається поступове освоєння (колонізація) ними (ільменські словени, кривичі, радимичі) величезних просторів на сході, зайнятих угро-фінами. Зайдам туземці могли продати хутра впольованих звірів, а від них отримували предмети домашнього вжитку та збіжжя, переймали мову та елементи культури. В середині 9 ст. на угро-фінських землях виникають перші торгово-адміністративні міста Ростов та Муром і перші племінно-адміністративні об'єднання. По одне з них розповідає літопис Руський. Старійшина роду " од ляхов" (а, можливо, й від обрів) Вятко з родом своїм (кілька десятків чи сот осіб) осів на річці Ока й об'єднав навколишні племена, після чого це об'єднання почало називатися "вятичами". Яке йшло, таке й здибало. Значно культурніший рід Вятка все ж таки був одного з угро-фінами походження й швидко розчинився серед місцевої людности, частково передавши їм діалект польської мови. Вятичі були не більшими слов'янами, ніж близькі їм за походженням хозари. Через те, що вятичі та радимичі були "од ляхов", московська мова ближча до польської, ніж до української. Після утворення могутньої держави Руси на основі орійських племен наших пращурів, русів-українців (поляни, сіверяни, деревляни, волиняни, уличі, тиверці, білі хорвати) майже два століття Русь мало цікавилась угро-фінськими землями, які платили данину хозарам, Літопис Руський повідомляє: "У рік 885 пішов Олег до радимичів, питаючи: "Кому ви данину даєте?" Вони ж сказали: "Хозарам". І мовив їм Олег: "Не давайте хозарам, а мені давайте"". І стали вони русам данину давати і через те стали називатися руськими, а до того були хозарськими. Радимичів доводилося приборкувати й пізніше. У літопису Руському записано: "У рік 984 пішов Володимир на радимичів... і побідив їх... Були ж радимичі із роду ляхів і, прийшовши, тут поселилися". Кілька походів робили руси на вятичів (сучасні москвини), поки не примусили їх наприкінці 10ст. платити скромну данину Русі. Так наші предки оволоділи величезними теренами Північно-Східної Європи і зробили руським все, що там було чи там жило: лани, ліси, ріки, худобу та людей ... Вони спілкуються слов'янською мовою, засвоїли деякі елементи , слов'янської культури, але до слов'ян мають таке ж відношення, як комі, буряти, чукчі та інші подібні їм народи урало-алтайської групи ... Процес окультурення угро-фінських племен посилився в 11 ст., коли руські князі шукали вільні землі, щоб дати їх "на откормку" своїм дітям та онукам. Досить згадати, що у Володимира було сім офіційних (а ще більше неофіційних) дружин і величезна кількість нащадків, яких треба було забезпечити уділами. Княжичі приходили на ці землі з невеликою дружиною у кілька десятків чи сот воїнів, які одружувались з місцевими дівчатами, частково ставали боярами, частково розчинялися серед місцевого населення, але знову ж таки внаслідок своєї малочисельности не могли змінити психологію чи спосіб життя цього народу. Та і це продовжувалось недовго, бо на нових місцях прийшлі князі обростали своїми нащадками. Переселення великих мас слов'ян на ті землі ні в той час, ні пізніше, після навали на Русь монголів, не засвідчено. За межами Руси-України слов'янські народи утворилися в 6-7 століттях. А московський археолог А.Спіцин пише, що слов'янських могил на етнічних теренах Московії до 10 ст. ніде не знайдено. Відомий московський історик М.Покровський (1868-1932) вважав, що 80 відсотків москвинів мають фінське походження, це ж доводять дослідження сучасних москвинських антропологів. Як свідчать архіви, ще у 14 ст. багато сіл Московії розмовляли фінською мовою. Утворення московської мови на основі слов'янських та тюрських мов (спочатку польських діалектів, потім руських, потім староболгарських з церковних книг, далі монголо-татарських) відбувалося 500-600 років і завершилося в 15-16 століттях... "
Куліш А.Ф. Пам'яти українців. Науково-пізнавальний посібник. Харьків: "Просвіта", 2000

Московітський поет А. Блок: "Чудь начудила, да меря намерила Гатей, мостов да столбов верстовых..."
"И вот, наглотавшись татарщины всласть, Вы Русью ее назовете..."
"Без "татарщины" не было бы России"

У своєму листі Б. М. Маркевичу 26 квітня 1869р. O.K. Толстой: «Я не горжусь, что я русский, я покоряюсь этому положению. И когда я думаю... о красоте нашей истории до проклятых монголов и до проклятой Москвы, еще более позорной, чем сами монголы, мне хочется броситься на землю и кататься в отчаянии от того, что мы сделали...»
Толстой А.К. Собрание сочинений в 4-х тт. Т. 4. - М., 1964.

Відомий московітський філософ і богослов XIX ст. Володимир Соловйов: "...притупленный рабством,.. отрезанный от цивилизованного мира, русский народ опустился до грубого варварства, подчеркнутого глупой и невежественной национальной гордостью..."
Соловьев В. Русская идея // "Вопросы философии и психологии", 1909, кн. 100 (V), Москва.

"Пошкрябайте росіянина і ви побачите татарина", - стверджує давнє французьке прислів`я
Брандес Г. Собрание сочинений: В 20-ти тт. / Пер. с датского. Том 19: Россия. Наблюдения и размышления. Литературные впечатления. - СПб., 1911

Московітський письменник А. К. Толстой: "И вот, наглотавшись татарщины всласть, Вы Русью ее назовете..."
Московітський поет А. Блок: "Куликовская битва принадлежит к символическим событиям русской истории... Разгадка их еще впереди..."

Московітський письменник А.Толстой (1940): "Є дві Русі. Перша — Київська має своє коріння у світовій, а щонайменше у європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь — Московська. Це — Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь з давніх-давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи".

Федір Тютчев, котрий 26 червня 1864 р. у листі до своєї дочки наголошував: "Московщина не може мати жодного союзу з Європою, ні заради інтересів, ні заради принципів... Тому єдина природна політика Московщини щодо Європи -це не союз з тією чи іншою європейською державою, а навпаки роз'єднання європейських держав, ослаблення кожної... Ми, москвини, мусимо повсякчас пам'ятати, що принципи, на яких стоять Московщина і Європа, є такою мірою протилежні, такою мірою заперечують себе взаємно, що життя однієї можливе лише ціною смерті другої..."

Московітський письменник В.Бєлінський, який, як відомо, не відзначався симпатіями до малоросів. Він писав: ""Слово о полку Игореве" носит на себе отпечаток поэтического и человеческого духа Южной Руси, еще не знавшего варварского ярма татарщины, чуждого грубости и дикости Северной Руси... Есть что-то теплое, благородное и человеческое во взаимных отношениях действующих лиц этой поэмы- Все это, повторяем, отзывается Южной Русью, где и теперь еще так много человеческого и благородного в семейном быту, где отношения полов основаны на любви, а женщины пользуются правами своего пола. Все это противоположно Северной Руси, где семейные отношения грубы, женщина род домашней скотины, а любовь- совершенно постороннее дело при браках: сравните быт малороссийских мужиков с бытом мужиков русских, мещан, купцов и отчасти и других сословий, и вы убедитесь в справедливости нашего заключения о южном происхождении "Слова о полку Игореве"
Белинский В. Сочинения. - Т2. - Птб, 1900.

Московітський письменник А.Герцен писав: "Мы довольны тем, что в наших жилах течет финская и монгольская кровь, это ставит нас в родственные, братские отношения с теми расами-париями, о которых человеколюбивая демократия Европы не может упомянуть без презрения и оскраблений"
Русская идея. - М.,1992.

Московітський письменник Іван Тургенєв: "Если бы я был украинцем, я собственное равнодушие к своей народности считал бы преступлением"
Животко А. Українське питання в поглядах російської суспільної думки // Бібліотека "Нашої культури".-Варшава-Прага, 1936.

"Свого часу ще Михайло Драгоманов підкреслював ([274], стор.70), що "найбільша частина національних відмін України від Московії пояснюється тим, що Україна до XVIII в. була більше зв'язана зі Західною Европою, і хоч з проволокою (завдяки Татарам), та все ж йшла разом зі Західною Европою в суспільному і культурному процесі". А під сучасну пору, як наголошує відомий діаспорний дослідник історії України Іван Лисяк-Рудницький ([275]. стор. 2). "більшість істориків згідна з тим, що Московщину-Росію 14-17 століть не слід уважати за європейську по своїй суті країну. Загальновідомо, що "європеїзація", чи пак "окциденталізація", Росії наступила щойно внаслідок реформ Петра І. Але навіть багато російських мислителів вважали цю європеїзацію проблематичною [оскільки, за Г. Федотовим, татарська стихія "изнутри" оволоділа душею Московії, "проникала в плоть и кровь" і в результаті ця душа" "как встарь,.. открыта Востоку", себто повернута до Азії. Декотрі відомі сучасні автори у московських виданнях, взагалі відмовляють росіянам у належності до слов'ян [276]: "Помилуй Бог, да какие же русские славяне? Это только принято так говорить для красного словца. Славяне - это Европа. А самые умные головы (евразийцы) твердо говорят, что хотя и не полностью Азия, но и никакая не Европа. Даже русские "патриоты", наиболее толковые, как В. В. Кожинов, и те заявляют: "Я вообще не думаю, что русский народ является по своей внутренней сути собственно "славянским". Даже с точки зрения антропологической, в нем очень мало славянского, не говоря уже об исторической судьбе" (дійсно, як наголошував у своїх "Литературных мечтаниях" В. Бєлінський, "заняв формы европеизма", росіянин насправді "сделался только п а р о д и е ю европейца". - М. Л.). Нет, говорить на языке славянской группы - еще не значит быть по духу славянином (...) як має сприйняти більш-менш обізнана з історією людина "перли" типу (там же, стор. 27): "Орды Чингисхана и Батыя, вторгшиеся в начале второго тысячелетия нашей эры в пределы России", не кажучи вже про безкінечні підміни історичних назв різних місцевостей знеособленим і штучним визначенням "территории современной России"? Можна лише із впевненістю сказати, що самі Чингісхан та Батий. як і їх сучасники, ні про яку "Россию" ні сном, ні духом не відали, бо у певний історичний період будь-які "пределы" мали свою, цілком конкретну, історичну назву. Цікаво, а як би відреагував сам Анатолій Андрійович на заяву, скажімо, з мого боку, що, мовляв. 971 року наш київський князь Святослав водив руських (не плутати з російськими!) воїв не на Візантію, а у "пределы" Туреччини, або, що року 1552 військо Івана Грозного захопило та зруйнувало столицю Татарської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Казань? ... А от інший сучасник тих подій М. Драгоманов не надто переймався перспективами "визвольної місії" Росії на Балканах. Ба більше -у спеціально присвяченій цим подіям статті ([456], стор. 13-15) він, із гідною поваги рішучістю, демаскує дійсні наміри цих "визволителів" балканських народів, наголошуючи, що насамперед "русское правительство дало (можливість Турції...) п е р е б и т ь своих естественных союзников, болгар и сербов", аби потім йому було легше верховодити у Їхній хаті. Та й взагалі, наголошує далі Драгоманов, "подавление мысли,.. истощение народа поборами, стеснение народного просвещения,.. религиозная нетерпимость, бросание в казематы тысяч молодежи, которая не осталась глуха к народной нужде - вот что представляет политически Россия... "
Михайло Лукінюк Україна - Крим - Росія: сучасне на тлі минулого, або старі міфи і нова реальність взаємин.-К., "Бібліотека Українця",2000

К. Маркс писав у роботі "Таємна дипломатична історія XVIII століття" :"криваве іго монголів є колискою Росії ... Московська держава зародилася у принизливих умовах монгольського рабства і являє собою типовий приклад східного деспотизму"

Московітський філософ Г.Федотов: "Есть одна область... где влияние татарства ощущается сильнее - сперва почти как точка на карте, потом все расплывающееся пятно... Это Москва, "собирательница" земли русской. Обязанная своим возвышением прежде всего татарофильской и предательской политике своих первых князей, Москва, благодаря ей, обеспечивает мир и безопасность своей территории, привлекает этим рабочее население и переманивает к себе митрополитов... і Захваты территорий, вероломные аресты князей-соперников совершаются при поддержке церковных угроз... Это духовное монгольское завоевание шло параллельно с политическим падением Орды. В XV веке тысячи... татар шли на службу к московскому князю, вливаясь в ряды... будущего дворянства, заражая его восточными понятиями и степным бытом ... В самій московській землі вводять татарські порядки в управлінні, суді, збиранні данини. Не іззовні, а зсередини татарська стихія оволодіває душею Русі, просочується у плоть і кров. У XV ст. тисячі хрещених і нехрещених татар йшли на службу до московського князя, вливаючись у ряди служивих людей, майбутнього дворянства, заражаючи його східними поняттями