• Барон Сигізмунд Герберштейн. “Записки про московітскіх справах”; Павло Иовий Новокомскій. “Книга про московитському посольстві” / Пер. А. І. Кузнєцової. - 1-е вид. - СПб. : Видання А. С. Суворіна, 1908. - С. 1-247. - XLII, 382 с.
• Корб Іоан Георг — “Дневник путешествия в Московію (1698–1699)” (перевод і примечание А. Малеина, СПб., 1905);
• Плейер Оттон — “О нынешнем состоянии государственного управлення в Московии (1710 г.)” (Чтения в Обществе истории и древностей Росийских. 1874 , кн. II);
• “Путешествие через Московию Корнелия де Бруина при Петре Великом” (Чтения в Обществе истории и древностей Российских. 1872, кн. І, II, V, 1873, кн. І);
• “Письма и донесения иезуитов о России конца XVII и начала XVIII века”, (СПб., 1904). В останньому творі постійно зустрічається: “москвитяне”, “Московія”, “Московское государство” і т. п.

Відзначимо ще такі твори:

• Берберини Рафаэль — “Путешествие в Московию Рафаэля Берберина” в кн. “Сказание иностранцев о России в XVI и XVII веке” (СПб., 1840);
• Витсен Николаас — “Путешествие в Московию. 1664–1665: Дневник” (СПб., 1996);
• Гейденштейн Р. — “Записки о Московской войне 1578–1582 гг.” (В 5 кн, СПб., 1889);
• Майерберг А. — “Путешествие в Московию” (М., 1874);
• Олеярий А. — “Описание путешествия в Московию в Персию и обратно” (СПб., 1905);
• Рейтенфельс Я. — “Сказания светлейшему герцогу Тосканскому Козьме Третьему о Московии” (М., 1905);
• Исак Масса — “Краткое известие о Московии в начале XVII века” (М., 1937). У збірнику реляцій дипломатів за період правління царів від Івана Грозного до Олексія Михайловича постійно зустрічаються терміни “Московія”, “московити”.

“Московія, Московітія, — стверджує їхня ж енциклопедія, — назва, прийнята у всій Західній Європі для русского государства, переважно часів князів і царів Московських до кінця XVIII століття”.
1716 р. в німецькому місті Гамбурзі платними агентами московського уряду був підступно викрадений племінник гетьмана Івана Мазепи — полковник шведської гвардії Андрій Войнаровський. Його перевезли в Московщину в каземати Петропавловської фортеці, а звідти після тортур заслали в Сибір, так що слід за ним загубився. Підступне викрадення Войнаровського справило велике враження на західноєвропейське суспільство. Чимало тодішніх газет у Німеччині, Франції та Англії обурювалися варварським способом розправи “московського” уряду над політичним противником. Ми наведемо тут тільки уривок з ноти цісарського амбасадора фон Курцрука магістратові Гамбурга: “Його Цісарська Величність з великим сумом дізнався про те, що Високоповажний магістрат по односторонній царській заяві порушив азиль імперської території супроти кавалера Войнаровського, що шукав захисту на цій території. Високоповажний магістрат не тільки заарештував Войнаровського, але залишив в оселі московитського (Moscowitischen) резидента під охороною московитів”.
Навіть після перейменування Петром I 1721 р. “Московського царства” в “Россійскую імперію” в Західній Європі ще довго трималися старі традиційні терміни “Московія”, “московити”.

Ще 1869 р. французький політик К. де Лямар писав: “В Європі існує народ, забутий істориками, — народ русинів: 121/2 млн — під російським царем і 21/2 млн — під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Іспанії, втричі більший за чехів і рівний за кількістю всім підданим корони святого Стефана. Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі та ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської і польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра I той народ, який ми називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля — Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії”.

Видатний сучасний французький історик Фернан Бродель у своїй фундаментальній праці “Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV–XVIII ст.” постійно називає допетрівську Росію терміном Московія. На карті, яка показує маршрути вірменських купців у XVII ст., територія Росії називається “Московією”, а територія України — “Рутенією”.

Шарль Монтеск’є у творі “Про дух законів” (1748) постійно вживає термін Московія. У Європі вважали, можливо, і не безпідставно, що лише Катерина II “височайшім повелєнієм” дарувала московському народу ім’я “русскіє” і заборонила йому вживати ім’я “московитяни”. Достеменно відомо, що саме Катерина II першою гостро виступила проти офіційного вживання етноніма “москалі”: “Ім’я Московія, Москов, Москаль, Москвич зовсім недавно (!) від сутнього незнання або ж від сусідньої зависті (!) прийнято”, — повчала німкеня із санкт-петербурзького трону.
На християнському Сході так само не ототожнювали московитів з русинами аж до XVII ст. Сирієць Павло Алеппський означає у своєму знаменитому описі подорожі до Москви в 1654 р. Русь як Україну, а населення колишнього Залісся називає московитами.
1659 р. вірменські купці дарують цареві Олексієві трон з таким написом: “Potentissimo et invicatissimo Moscovitarum imperatori Alexio… Anno D. 1659” (“Наймогутнішому і найнепереможнішому імператорові московитів Олексію… року Божого 1659”). А ось вагомі у своїй красномовності фрази з листа Єрусалимського патріарха Досифея до царя Петра I: “Аще пріидуть отсюда или Сербы, или Греки, или от иного народа туды, аще бы и случайно были мудрейшія і святейшія особы, Ваше державное и богоутвержденное царствіє да нікогда сотворить митрополитом или и патріархом Грека, Серба или Русянина, но Московитянов, и не просто Москвитян, но природных Москвитян”. І далі: “Аще великое твое царствие имеет намерение учинити избрание патріарха, да повелит, чтоб не учинилось избрание особых из Козаков и Россіян и Сербян и Греков… но да повелит быти избранию особы из самого Москвича”.
Такими були історично-термінологічні традиції до кінця XVII ст. Наскільки довготривалими були термінологічні традиції серед поляків, можна судити хоча б з того факту, що коли в червні 1917 р. в Києві відбувся з’їзд польських організацій, то назвали вони себе “З’їздом польських організацій на Русі”, а не в “Україні”, як пропонував дехто з делегатів. Стара етноніміка ще зберігала свою силу.

Також не зайвим буде привести підбірку використання терміну "Московія" в офіційних документах та працях діячів "допетровської Росії":
Договор Московии с Турцией, подписанный 3 июля 1700 р.: “А понеже государство московское самовластное и свободное государство есть, дача которая по се время погодно давана была крымским ханам и крымским татарам, или прошлая или ныне впредь да не будет должна от его священного царского величества московского даватись…”. Дальше в статье 12 этого договора указывается: “Московского народа мирянам и инокам иметь вольное употребление ходить во святой град Иерусалим…”.

Четкие по своему значению фразы из письма Иерусалимского патриарха Досифея к царю Петру I: “Аще пріидуть отсюда или Сербы, или Греки, или от иного народа туды, аще бы и случайно были мудрейшія і святейшія особы, Ваше державное и богоутвержденное царствіє да нікогда сотворить митрополитом или и патріархом Грека, Серба или Русянина, но Московитянов, и не просто Москвитян, но природных Москвитян”. Дальше: “Аще великое твое царствие имеет намерение учинити избрание патріарха, да повелит, чтоб не учинилось избрание особых из Козаков и Россіян и Сербян и Греков… но да повелит быти избранию особы из самого Москвича”.

Термин "Московское государство" употребляет Иван IV в своем послании к английской королеве Елизавете І в 1570 году.

Герберштейн, посол императора Максимилиана II в Москве, публикует в 1549 г. “Rerum Moskoviticarum commentarii” (“Записки о московских делах”), где четко отделяет Московию от Руси, т.е. от Украины, западные границы которой, по его утверждению, проходят вблизи Кракова. Герберштейн преостерегает австрийского эрцгерцога Фердинанда, чтобы тот не титуловал в своих вверительных грамотах "московита" императором всея Руссии. (Герберштейн С. Записки о Московии.— М.: Изд-во МГУ, 1988.— С. 265)

Аналогичные материалы можно найти в заметках Михалона Литвина от 1550 года "De moribus tartarum lituanorum et moschorum” ("Обычаи татар, литовцев и московитов"). Итальянец Гуагнино издает в 1581 г. известную работу “Sarmatiae Europae descripto” (“Описание Сарматии и Европы”), в которой четко разграничивает названия “Polonia, Russia, Livonia і Moschovia”.

Вплоть до XVII века картографы так же называли Московию Татарией. В 1690 году в Голландии известный географ Николас Витсен составил карту Московии, которую назвал "Новая Ландскарта Северной и Восточной Татарии 1687 года", а позднее написал книгу "Северная и Восточная Татария", которую посвятил Петру I. В 1591–1592 годах в Риме вышла книжка Ботеро "Универсальные реляции", книга много раз перевыдавалась на итальянском и на других языках. Ботеро, рассказывая о происхождении православия, подчеркивает, что его приняла "Вся Московия, вся Русь, вся Литва" (Мицик Ю. А. Історико-географічний опис України у творі італійського гуманіста XVI ст. Джованні Ботеро // Історичні дослідження. Вітчизняна історія.— К.: Наук. думка, 1992.— Вип. 8.— С. 30).

Carta Marina — одна из самых ранних и самых достоверных исторических карт Северной Европы, созданная шведским церковным деятелем, дипломатом и писателем Олафом Магнусом. Карта была напечатана в 1539 в Венеции в количестве всего нескольких экземпляров с посвящением Патриарху Венецианской республики Hieronymo Quirino, при поддержке которого Олаф смог закончить работу. Источниками для карты ему послужили собственные путевые заметки, карты скандинавских моряков и карты из Geographia (География) Птолемея.
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/ea/Ca..

Russia Alba (или Белая Русь) на карте расположенна прямо за Чудским озером, то есть там где находятся современные Псков, Великий Новгород, Великие Луки. Эти же территории выше обозначены как MOSCOVIE Pars (часть Московии).

В итальянском описании от 1553 года “Relazione dell' Imperio Ducato di Moscovia” (“Ведомости о Московском княжестве”) говорится, что на севере Московия граничит с татарами, а с Россией (la Rossia) и Литвой возле Днепра. (Чтения в обществе истории и древностей российских.— М., 1863.— Кн. 1.— С. 128).

Известная книга французского инженера Гийома де Боплана, написанная в начале 50-х годов XVII века, называет всю Украину лат. “Ukraina”, а ее части (Подолия, Волынь, Киевщина, Брацславщина) — “pars Ukrainae”. Про протяженность ее территории Боплан пишет, что "depuis les confines de la Moscovie jusqu'aux limites de la Transilvanie”, то есть "от границ Московии до границы Трансильвании”. Украинский народ он четко отделяет от поляков и русских, которых называет московитами. (Кордт В. Материалы по истории русской картографии.— К., 1910.— С. 21).

В 1653 году выходит работа итальянского историка Майолино Бизаччиони "История гражданских войн в последнее время". Там он дает картину войны Хмельницкого, включая ее в широкую панораму европейской истории. В соответстии с принятой на Западе традицией он называет украинские земли Руссией (Russia), российские земли - Московией, а Белорусь выступает под названием Литва. (Наливайко Д. С. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських історико-літературних пам’ятках).— К.: Дніпро, 1992.— С. 241).

В 1716 г. в Нюрнберге выдан “Atlas novus”. Область, обозначенная от Сяна до Днепра, называется в тексте “Russia Rubra”. Это название дублируется под первым словом “Ukraina”. Северные земли называются “Russia Moscovitica”. В словаре “Baudraud”, который выдан в Париже в 1701 р. в статье “Ukraine i Russie”, пишется про Украину-Русь от Черного моря до Львова. Московия называется “Moscovita”. В 1600 году в Франкфурте выходит сборник работ под названием “Rerum Moscovitarum autores varii” (“Разные авторы истории московитов”) (Наливайко Д. Рецепція України в Західній Європі XV–XVIII ст. // Сучасність.— 1993.— № 2.— С. 103.)