Нельзя быть таким дебилом чтобы постоянно подгавкивать сволочным националистам из "дияспоры". Они настолько заврались в попытках обгадить всё русское, что даже забывают, а может и специально умалчивают, факты о выкупе Тараса Шевченка из крепостного рабства, о том, кто его сдлелал украинсим поэтом и художником, кто издал первый Кобзарь и кто на протяжении всех лет ухаживает за его первой могилой на историческом Смоленском кладбище Санкт-Перербурга.
Ось так, клятi москалi вбивають нашу мову...
В Академии художеств в Петербурге до сих пор сохраняют мастерскую Шевченка, другие, после всех гадостей
свидомых давно бы избавились от нее.
Ну как, святошинцы, определились с выбором депутата в киевскую раду? Я, наверно, за Жмака буду голосовать. Мне кажется, он бизнес будет поддерживать , а это новые рабочие места, и нам возможность заработать!
ну осень многа бла-бла-бла..митрополиты..ксензы,..только не забывай что щколы были церковные и язык и исиорию руси церковники и меняли..
_________________ то во что верят,не обязательно истина! будь правда едина,а законы просты, народ был бы счастлив..
Тема: Re: Як вбивали українську мову. Гілка з аргументами з Історі Автор:Stes (Ветеран)
Рейтинг поста:
(3.3/3)
eva писал(а):
- 1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.
- 1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.
- 1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено "Учительське євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.
- 1667 р. - Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: "Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни" (В.Лизанчук, с.34,35).
- 1689 р. - Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:"... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...". Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. "Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати", визнали москалі в 1905 р. ("Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова").
- 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '"не сходные с книгами московскими".
- 1685 р. Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України.
- 1687 р. Коломацькі статті, за якими Москва зобов'язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.
-1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.
- 1690 р. "Сугуба, трегуба і многогуба" "анафема" Московського собору на книжки С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького.
- 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.
- 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
- 1709 р. - Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі" академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.
- 1709 р. Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.
- 1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
- 1718 p. - Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар
- 1720 р. Наказ Петра І: "В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было".
- 20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб "...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные".
- 1721 р. Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки "не во всем с великороссийскими сходные". Знищення Чернігівської друкарні.
- 1724 p. - Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печорської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга "Триодь" "не совсем с великороссийским сходная", а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.
- 1729 р. Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.
- 1737 р. Московський намісник у Києві князь Баратинський арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями М.Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо "ссылаться им в вольностях будет не на что".
- 1740 р. Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 році було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.
- 1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
- 1750 р. Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час "розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви", опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
- 1753 р. - Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
- 1755, 1766, 1775, 1786 pp. - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3,1849 - 2, 1850 - 1,1851 - 2,1856 - 5.
- 1759 р. - Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.
- 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.
-1764 р. Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, "якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у. Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли..."
- 1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
- 1765 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
- 1766 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
- 1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.
- 1769 р. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
- 1777 р. - Після смерти 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар. 1745 р. у Слухові) москвинська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.
- 1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
- 1782 р. Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
- 1784 р. За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, іби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу 'голосом, свойственным российскому наречию". Теж саме було заведено і в иколах Руси-України.
- 1784 р. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
- 1785 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.
- 1786 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
- 1789 р. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано "Порівняльний словник усіх мов", у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
- 1800 р. Наказ Павла І про заборону будівництва церков в Україні в дусі козацького барокко, а лише у московському синодальному стилі.
- 1807 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски"
- 1811 р. Закриття Києво-Могилянської академії.
- 1824 р. - Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: "Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто "русское"". "Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності" зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства"
- 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".
- 1853 р. Спотворено видання "Літопису" Граб'янки.
- 1862 р. -Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселяють з Руси-України до Архангельська І Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу "Основа".
- 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.
- 1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета"
<За це я зовсім розлютилася >
- 1864 р. - Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.
- 1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию...".
- 1870 p. - Вказівка міністра освіти Московії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають в межах нашої вітчизни, має бути змосковщення". Отже українців відносили до "інородців".
- 1874 р. - Москалі видали новий статут про початкові народні школи, у якому відтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.
- 1876 р. Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.
- 1876 р. -Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Руси-Україні призначати вчителів-московитів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Руси-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну направлено стільки ж москвинів.
- 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
- 1881 р. Закон про дозвіл на друк словників українською мовою, але російським прописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
- 1895 p. - Заборона видавати українські книги для дітей,"... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. - Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать". (В.Лизанчук, стор.105)
- 1896 р. - Б.Грінченко в одному із часописів писав: "Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлови, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі "подвиги" рабської вірности". (В.Лизанчук, стор.107).
- 1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
- 1888 р. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".
- 1889 р. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
- 1892 р. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
- 1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.
- 1899, 1903 pp. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Котляревському у Полтаві.
- 1900 p. і наступні роки - Цензурою виключаються такі слова як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.
- 1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
- 1905-1912 pp. - Міністерство освіти Московії закрило 12 українських приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.
- 1905 p. - Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це "загальнодержавна інституція", і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.
- 1906 і 1907 роки Закриття "Просвіт" в Одесі та Миколаєві.
- 1908 p. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
- 1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до "іновєрцев" і заборонив будь-які українські організації.
- 1910, 1911, 1914 pp. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).
- 1914 р. -Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.
- 1914 p. - Заборона москвинською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.
- 1914 p. -Захопивши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але не чіпали німецьких (з німцями воювали!), польських та єврейських установ. "... Український рух є для Московії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом (газета "Киевлянинъ", 1914р.). Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив про наміри москалів: "Я буду тут запроваджувати московську мову, закон та порядки". В один день москалі перевели українські школи на московську мову, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.
- 1914 р. - ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.:
• 1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
• 2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.
• 3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
• 4. Составить правдивую историю молорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" — это "окраина" государства в былые времена.
• 5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
• 6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
• 7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
• 8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
• 9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что "украина" — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
• 10. Всеми способами искоренять употребления названия "украина", "украинский".
• 11. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.(Праці Українського Наукового Інституту. - Варшава, 1932.)
Ева, тема что надо! Мы очень плохо, хоть и не по нашей вине, знаем свою историю, историю унижения и сознательного уничтожения «старшим братом» всего национального!
Пропагандистская кремлевская машина распространяет сказки про то, что Харьковщина была - "русской".
На каком же языке разговаривала эта "русская" Харьковщина в прошлом, например в 19 веке? А разговаривала "русская" Харьковщина на украинском языке и мало того, украинские дети не понимали великороссийский (русский) язык:
"язык украинский в харьковских школах составляет, при объяснении уроков истории, закона божия и чтения, язык господствующий, чем облегчается и теперь преподавание детям сразу двух незнакомых им языков: церковного и великорусского"
Известно, что украинские песни записывались в самых первых российских песенниках в конце 18 века, где для них выделяли отдельные разделы в книгах под заголовками "Песни Малороссийские", например как в книге "Молодчик с молодкою на гулянье с песенниками..." (СПБ, 1790). стр. 169-182. https://vivaldi.dspl.ru/br0000054/view#page=173
сканы в альбоме:
http://foto.meta.ua/user/5438528/album/1824505/
Одна из самых первых украинских песен, это стих-песня «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?»,
http://movahistory.org.ua/wiki/%D0%94%D1.....%BD%D0%B0%D1%8E
эта украинская песня была записана в 16 веке в рукописной чешской грамматике Яна Благослава 1571 года.
О том, что эта песня именно украинская писали не только украинцы, но и чехи, например, в 1958 году, Карел Хоралек - известный чешский профессор (PhD) филолог, славист, литературовед и историк, член корреспондент Чехословацкой академии наук,
https://cs.wikipedia.org/wiki/Karel_Hor%C3%A1lek
в своей работе "Украинская песня о Стефане воеводе в рукописи 16 столетия" „Ukrajinská píseň o vojvodovi Štefanovi v zápisu ze XVI. století“, Slavia 27, 415-424. http://www.comenius-bibl.wz.cz/Horalek.html#1958
Текст песни украинским шрифтом:
Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
На версі Дунаю три роти ту стою?
Первша рота турецка,
Друга рота татарска,
Третя рота волоска.
В турецькі-м роті шаблями шермую,
В татарські-м роті стрілками стріляю,
В волоскі-м роті Стефан-воєвода,
В Стефанові роті дівониця плачет,
І плачучи, повідат: «Стефане, Стефане,
Стефан-воєвода! Альбо ме пуйми, альбо ме лиши!»
А што ж ми речет Стефан-воєвода?
«Красна дівонице, пуймил бих я тебе,
Неровнай ми єси, лишил бих те, миленька ми єси».
Што рекла дівонька: «Пусти мня, Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий.
А хто мя доплинет, єго я буду».
Ніхто не доплинул красну дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан-воєвода
І узял дівоньку за білу ї ручку
Дівонько-душенько, миленька ми будеш.
Тема: Re: Як вбивали українську мову. Гілка з аргументами з Історі Автор:Rusin (Ветеран)
Рейтинг поста:
(2.5/2)
Nador писал(а):
Украинизация — ряд мероприятий, направленных на превращение коренного населения части Руси (Малой, Червонной, Новой и Крыма), а также малорусского населения (или вообще всякого, об коем будет заявлено украинизаторами, что оно украинское) в других районах — в украинцев.
Оценки украинизации
Украинизация основывается на лжи, осуществляется посредством государства и приветствуется всеми врагами Русского народа, внешними и внутренними. Изначально украинизация была направлена против русинов и малороссов, однако, сопровождаемая ликвидацией русских культурно-образовательных и религиозных учреждений, свидетельствует о том, что она направлена вообще против всех русских, в том числе великороссов, белорусов и русинов.
Украинизация является этноцидом, разновидностью геноцида, то есть преступлением против человечества. Все организаторы и вдохновители украинизации суть преступники...
....Периодизация
С начала этого процесса, Русский народ выдержал уже шесть различных волн украинизации:
с конца 19 века и до Революции — в оккупированной австрияками Галиции
Бред сивой кобылы и рябого бычка.
Всю эту чушь можно разбить в пух и прах всего лишь парой цитат из книг 18 века:
Первая цитата из книги российского академика Ивана Ивановича (Иоганна Готлиба) Георги,
из первого описания всех народов Российской империи 18 века:
"Малороссы или Украинцы являются потомками славянской колонии"
Вторая цитата из книги 18 века, почетного члена российской академии Ивана (Яна) Осиповича Потоцкого, о славянах:
«Ныне существуют славянские народы, которые можно свести к следующим: Русские, Украинцы, Поляки, Чехи, Сербы, Словаки, хорваты и словенцы»
И этой информации хватило бы для опровержения российского бреда.
Но интересно разобрать ещё немного российских "аргументов".
Nador писал(а):
Украинизация подразумевает тотальное внедрение оккупантской мовы, полное вытеснение русской культуры, языка, навязывание мифов украинства и украинской же культуры, разжигание русофобии.
Очередная ложь и чушь. Если народ украинцев (которых официально империя называла малороссами)
разговаривал на украинском языке, имел свою украинские народные традиции, одевал свои традиционные украинские вышиванки, то как язык народа проживающего на своей земле, может быть "оккупантской мовой"?
Это же надо ещё додуматься до такого бреда!
Как пишут российские тролли в своей пропаганде, что мол было "шесть различных волн украинизации:
с конца 19 века"
Ай яй яй! С конца 19 века!
Ну вот вам не конец 19 века, а 1861 год (правда автор здесь ошибочно причислял белорусский язык к великорусскому (русскому):
Украинский язык разделяется на два наречия:
Малороссийское и Галицкое или Червонорусское. Полтавско Чигиринская речь, распространённая по всей Южной Руси, считается самой чистою и образцовой.
Великорусский язык, разнообразный местными особенностями, разделяется на следующие наречия:
а) Верхнерусское или Новгородское в землях, составляющих области Новгородскую и Псковскую.
б) Нижнерусское или Суздальское, на котором разговаривают в низовой полосе России вверх по Волге и к северу по Оке.
в) Среднерусское или Рязанское въ средине России между Волгой, Белоруссией и на Дону.
г) Московское, по выговору образцовое; из него образовался настоящий язык литературный
д) Белорусское на котором говорят в губерниях: Могилевской, Витебской и Минской.
Здесь видим, что украинский язык делится на два своих наречия: малороссийское и галицкое (червонорусское)
А это середина 19 века (перевод цитата на русский):
"Народ заселяющий южную Русь, Галичину и северо восточный угол угорского королевства в выше описаных границах говорит одним и тем же языком, который называeтся у себя и у соседей Украинскимъ, Малоруским (южноруским) или Руским (Руським). Он развился на один лад во время руских княжений под влиянием церковно-славянского языка из родных своих племен словенских заселяющих те края; т. есть: Полян (возле Киева), Северян (по Десне), Суличей (по Суле), Деревлян (на запад от Полян), Дулебов (между Бугом и Стыром), Бужан (по Бугу), Волынян (на Волыни), Уличей и Тиверцевъ (по нижнему Днестру и Пруту и к Дунаю), напоследок Хорватов и Бойков в нынешней Галичине"
Здесь видно, в середине 19 века украинский язык у себя и соседей имел аж 4 названия:
украинский, малоруский, южноруский и руський.
Далее Яков Головацкий пишет:
Удивительно, что Малорусский (Украинский) язык на таких обширнейших краях расположен - по Волыни, Подолье, Украине, Низовью, Черноморщине (Кубань) и др. где разговаривают на одном и том же языке с небольшими изменениями в некоторых словах, а галицкие и угорские русины имеют немало разноречий.
Ну и не стоит забывать, что Михайло Ломоносов ещё в середине 18 века писал об украинском языке (в силу имперской политики, он называл его украинским наречием российского),
а Энеида Котляревского конца 18 века, во всем научном мире признана первым произведением
на украинском литературном языке.
http://forum.meta.ua/topic/t/200397/asc/60.html