|
Про «кавказьку полонянку» у спальному мішку із відомої комедії знають всі, бо цей кіножарт обійшов екрани всього світу. А ось про замотану в килимовий саван тещу одного вінничанина легенди ходять лише на рівні застільних історій, бо ця «страшилка» дійсно дає фору багатьом блокбастерам та кінохітам!
Коротка передісторія цієї зовсім невеселої пригоди у родині Ковальчуків має гірко-солоний присмак подорожі до моря, бо вся ця катавасія із вінницькою тещею сталась кілька років тому в Криму. Про подробиці підготовки до автоподорожі «на юга» зять Коля зараз не поширюється, але в команду «відпускників» його 63-річна теща Любов Михайлівна напросилась сама. Так інтереси «старшого» покоління – «баби Люби» із поколінням «середнім» — дочкою Оксаною та зятем співпали саме через можливість одній вперше побачити знамениті кримські алеї піхти, вдихнути аромат гірської лаванди та побачити на власні очі місце ялтинської зустрічі Сталіна, Рузвельта та Черчілля... Натомість, бабця мала і на морі «стежити» за непосидючими онуками Сашком та Васильком. Порадились, зібрали на морську мрію гроші та й поїхали власним авто. А завантажились своїми харчами в дорогу так, що довелось у сусіда позичати «верхній багажник» для старенької «копійки»... В чому фокус із багажником? Мабуть, це сама доля його послала із прицілом на майбутні випробування.
Все було супер у спекотному Криму для вінничан Ковальчуків до 8-го дня «дикунського» відпочинку. Бо навіть давно омріяний червоний із півнями килим «по знижці» вони купили на сусідньому «турецькому» базарі. І коли до фінішу відпустки залишалося буквально кілька днів, сталася біда – чи то від спеки, чи від непосидючих пустунів-онуків бабу Любу схопило серце! Пігулки не допомогли, «швидку» викликати не було звідки... Одним словом, «кердик»! Аж мурашки по спинах в Колі та Оксани пробігли, коли буквально на руках померла рідна людина. Що робити, куди йти, як везти небіжчицю додому, до Вінниці? Коли дізнались про розцінки на кремацію – просльозились, бо в кишенях залишалось грошей на бензин та харчі в дорогу, а тут таке! Коля каже, що Оксана, його жінка, дуже вже побивалась, але про оригінальний вихід із цієї кризової ситуації йому спало на думку якось відразу після погляду на новенький килим... Про кіноваріант загортання «нареченої» у килим, який мав замінити спальний мішок у «кунаків» Моргунова, Нікуліна та Віцина, тоді ніхто не думав, бо треба було негайно по цій спеці везти дорогу тещу додому.
Як обмили небіжчицю в любимій нею лаванді, як «запакували» спочатку в автомобільний чохол і червоний килим з півниками та прив’язували до багажника — Коля не любить згадувати, бо пережити таке дано не кожному. Лише пам’ятає, як всю ніч по дорозі з Криму до Вінниці тряслись в нього за кермом руки та в машині була абсолютна тиша – говорити із жінкою просто не було про що...
Аж до Умані долетіли майже на одному диханні по нічних кілометрах, доки діти спали на задніх сидіннях, і тут його почало хилити до сну. Що робити, спати? Ні, вирішили випити каву в придорожньому кафе і тягнути «до аеродрому» із останніх сил. Зупинились біля стоянки трейлерів, вийшли, покавували, відтрусились, і тут...
– Матір Божа! Килим, а в ньому теща із багажника зникли... Від найціннішого багажу залишились лише обрізані мотузки, якими кріпили «саван»... – згадує «осиротілий» зять. Як кричала на всю нічну парковку його жінка, Микола говорить із страшною гримасою на обличчі, бо це був справжній шок – мертву тещу вкрали!!! Про килим та його базарну ціну тоді не думали, кричали так, що від лементу прокинулись навіть діти в машині – баба Люба пропала?!
Ковальчуки більше години бігали та шукали пропажу поміж вантажівками, благали Всевишнього навіть такими словами... Все марно! Крадіїв не знайшли, в міліцію про таке заявляти не можна було. Сліз вже не було, хотілось напитись і забути все як страшний сон. Як кинули те прокляте на стоянці біля кафе «далекобійників» під Уманню місце, як дістались додому — вже ніхто не пам’ятає – їхали «на автоматі», знову мовчали, а Оксана хрестилась!
Чи відхрестились від свого гріха ті, хто вкрав килим і знайшов там стару, невідомо, бо шок від втрати не відпускав Ковальчуків ще довго. Малим Сашкові та Васі якимось дивом вдалось закрити роти, а зниклу бабу Любу довелось через кума — дільничного міліціонера подавати в розшук, щоб вже заднім числом хоч як-небудь оформити всі необхідні документи та формальності. А щодо фільму Гайдая про «кавказьку полонянку», то без поминальних ста грамів «обікрадений» на тещу зять Коля не може його дивитись...
Теща В Ковры: Семейный "страшилка"?О «Кавказская пленница» в спальном мешке с известной комедии знают все, потому что этот киножарт обошел экраны всего мира. А вот о замотану в ковровых саванне тещу одного винничанина легенды ходят только на уровне застольных историй, ибо эта «страшилка» действительно дает фору многим блокбастером и Кинохиты!
Краткая предыстория этой совсем невеселой приключения в семье Ковальчук имеет горько-соленый привкус путешествия к морю, потому что вся эта катавасия с Винницким тещей произошла несколько лет назад в Крыму. О подробностях подготовки к автоподорожи «на юга» зять Коля сейчас не распространяется, но в команду «отпускников» его 63-летняя теща Любовь Михайловна напросилась сама. Так интересы «старшего» поколения - «бабы Любы» с поколением «средним» - дочерью Оксаной и зятем совпали именно через возможность одной впервые увидеть знаменитые крымские аллее пихты, вдохнуть аромат горной лаванды и увидеть воочию место ялтинской встречи Сталина, Рузвельта и Черчилля ... Зато, бабка мала и на море «следить» за непоседливых внуками Сашей и Василько. Посоветовались, собрали на морскую мечту деньги и поехали собственным авто. А завантажились своими продуктами в дорогу так, что пришлось у соседа взаймы «верхний багажник» для старушки «копейки» ... В чем фокус с багажником? Пожалуй, это сама судьба его послала с прицелом на будущие испытания.
Все было супер в жаркий Крыму для виннитчан Ковальчук до 8-го дня «дикунського» отдыха. Даже давно желанную красный с петуха ковер «по скидке» они купили на соседнем «турецком» базаре. И когда до финиша отпуска оставалось буквально несколько дней, произошла беда - то ли от жары, от непоседливых шалуна-внуков бабу любую схватили сердце! Таблетки не помогли, «скорую» вызвать не было откуда ... Одним словом, «кердик»! Аж мурашки по спинах в Коли и Оксаны пробежала, когда буквально на руках умер родной человек. Что делать, куда идти, как везти небижчицю домой, в Винницу? Когда узнали о расценках на кремацию - просльозились, поскольку в карманах оставалось денег на бензин и продовольствие в дорогу, а тут такое! Коля говорит, что Оксана, жена его, очень уж побивалась, но о оригинальный выход из этой кризисной ситуации ему пришло в голову-то сразу после взгляда на новенький ковер ... О киновариант завертки «невесты» в ковер, который должен был заменить спальный мешок в «кунакив» Моргунов, Никулина и Вицина, тогда никто не думал, потому что надо было немедленно по этой жаре везти дорогую тещу домой.
Как обмилы небижчицю в любимый ею лаванды, как «запакувалы» сначала в автомобильный чехол и красный ковер из петушок и привязывали к багажника - Коля не любит вспоминать, потому что пережить такое дано не каждому. Только помнит, как всю ночь по дороге из Крыма в Винницу тряслись у него за рулем руки и в машине была абсолютная тишина - говорить с женщиной просто не было о чем ...
Вплоть до Умани долетилы почти на одном дыхании по ночным километрах, пока дети спали на задних сидениях, и тут его начало клонит ко сну. Что делать, спать? Нет, решили выпить кофе в придорожном кафе и тащить «до аэродрома» из последних сил. Остановились возле стоянки трейлеров, вышли, покавувалы, видтрусились, и здесь ...
- Матерь Божья! Ковер, а в нем теща из багажника исчезли ... От ценнейших багажа остались лишь обрезанные веревки, которыми крипилы «Саванна» ... - Вспоминает «осиротевших» зять. Как кричала на всю ночную парковку его жена, Николай говорит по страшной гримасами на лице, потому что это был настоящий шок - мертвую тещу украли! О ковер и его базарную цену тогда не думали, кричали так, что от крики проснулись даже дети в машине - баба Люба пропала?
Ковальчук больше часа бегали и искали пропажу между грузовиками, просили Всевышнего даже такими словами ... Все напрасно! Воров не нашли, в милицию о таком заявлять нельзя было. Слез уже не было, хотелось пить и забыть все как страшный сон. Как бросили то прокляте на стоянке возле кафе «дальнобойщиков» под Уманью место, как добрались домой - уже никто не помнит - ехали «на автомате», опять молчали, а Оксана хрестилась!
Или открестились от своего греха те, кто украл ковер и нашел там старую, неизвестно, потому что шок от потери не отпускал Ковальчук еще долго. Малым Саше и Васи каким чудом удалось закрыть рты, а исчезнувшую бабу любую пришлось через кума - участкового милиционера подавать в розыск, чтобы уже задним числом хоть как-нибудь оформить все необходимые документы и формальности. А насчет фильма Гайдая о «Кавказская пленница», то без поминальных ста грамм «обикрадений» на тещу зять Коля не может его смотреть ... |